Для бессарабських болгар болгарська мова тривалий час залишалася мовою родини, громади та щоденного спілкування, але не шкільної освіти. У Задунаївці Арцизької громади її вивчення було запроваджене вперше лише наприкінці 1980-х років, у період суспільних змін і перегляду мовної політики. Цей крок став не поверненням забутого, а першим офіційним визнанням права громади на навчання рідною мовою. Про запровадження болгарської мови в шкільну освіту ми говорили з учителькою Задунаївського ліцею Катериною Георгіївною Пітак, яка вже понад три десятиліття присвячує викладанню рідної мови.
Історія запровадження вивчення рідної болгарської мови сягає 1987 року. Саме тоді болгарський активіст і політик Микола Тодоров уперше почав порушувати питання про право бессарабських болгар на вивчення рідної мови.
У той час Катерина Георгіївна викладала російську мову та літературу, однак їй запропонували змінити профіль.
«Якось мене викликав директор школи Дмитро Іванович Ніколов і запропонував стати вчителькою болгарської мови. Але для цього необхідно було перекваліфікуватися, пройшовши відповідні курси в місті Одеса. Це була моя рідна мова, яку я дуже любила, адже я належу до болгарського етносу. І, звичайно, ця пропозиція мене не могла не зацікавити», — розповідає Катерина Георгіївна.
Згодом учителька неодноразово проходила курси підвищення кваліфікації в Республіці Болгарія. Програма передбачала вивчення болгарської мови, методики її викладання та особливостей роботи з учнями в національно-культурному середовищі.
Спочатку болгарська мова викладалася як факультатив. Згадуючи початок свого шляху, педагогиня зазначає, що тривалий час перебувала в напрузі під час уроків, адже кожне слово потрібно було вимовляти правильною літературною болгарською мовою, а не місцевим діалектом, як це було звично в побуті. Фактично тоді вона навчалася разом із дітьми. З часом, із набуттям досвіду, ця складність поступово зникла.
Серед інших труднощів — повна відсутність навчальної літератури на початковому етапі.
«Підручників з болгарської мови спочатку не було, і я користувалася болгаро-російським словником та посібником Пашова “Болгарська для іноземців”, який був у мене в єдиному примірнику. Лише набагато пізніше почали з’являтися перші підручники з болгарської мови авторства Вікторії Терзі», — зазначає вчителька.
У 1990-х роках, аби сприяти більшому зацікавленню учнів у вивченні рідної мови, пані Катерина залучала їх до участі в невеликих виставах болгарською мовою. Там вони могли продемонструвати не лише знання мови, а й реалізувати свої артистичні здібності. Переважно це були постановки сатиричного характеру. Найбільший успіх мали вистави «Бай Ганьо» («Пан Ганьо») та «Сліві за смет» («Сливи за сміття»).
У літній період учні часто виїжджали в поле й влаштовували вистави для сільгосппрацівників. Іноді бракувало текстів, тому вчителька перекладала болгарською мовою відомі казки інших народів.
Вона також згадує, що раніше село часто відвідували делегації з Болгарії, перед якими учні Задунаївської школи виступали з творчими програмами. Під час таких візитів Катерина Георгіївна порушувала питання відсутності підручників. Згодом саме це сприяло тому, що з Болгарії почала надходити література, яка частково допомогла вирішити цю проблему.
Серед яскравих подій того періоду вона назвала телеміст «Софія–Задунаївка», а також розповіла про діяльність Задунаївського радіо, де учні із захопленням вели передачі болгарською мовою, декламували вірші та інсценізували твори. Фольклорні програми знаходили щирий відгук серед мешканців села, які з нетерпінням очікували кожного наступного ефіру.
Через кілька років після здобуття Україною незалежності болгарська мова набула статусу офіційного шкільного предмета з виділенням годин інваріантної складової.
«Кількість годин на вивчення рідної мови з роками лише збільшувалася. Особливо це відчувалося, коли завідувачкою відділу освіти в Арцизькому районі була Ганна Стоянова, теж етнічна болгарка, яка була в цьому особливо зацікавлена», — згадує вчителька болгарської мови.
За її словами, якщо в перші два десятиліття болгарська мова вивчалася лише в середній та старшій школі, то сьогодні її викладають і в початкових класах. Це узгоджується із положеннями міжнародних документів, зокрема Декларації ООН про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (1992), Конвенції про права дитини (1989) та Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (1966).
Сьогодні Катерина Георгіївна порівнює відстоювання болгарами права на вивчення рідної мови з боротьбою української інтелігенції понад століття тому, серед представників якої були Леся Українка, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський та багато інших.
Водночас наприкінці 1980-х років, коли з’явилася можливість відстоювати права етносів у межах СРСР, болгари не завжди робили це активно. Причинами були десятиліття русифікації, страх перед бюрократичною системою, соціально-економічні труднощі та брак інституційної підтримки.
«Серед моїх колег, з якими я починала свій шлях, Степан Михайлович Іванов з села Виноградівка, Тамара Борисівна Йогрова з села Селіогло, Христина Ніколова з Криничного, Іван Гайдаржи та багато інших. Згодом деякі з цих учителів стали авторами власних програм з вивчення болгарської мови і навіть підручників», — згадує педагогиня.
За роки викладання учні пані Катерини ставали переможцями багатьох олімпіад і конкурсів не лише на рівні Арцизького району, а й області. А в останні роки вона активно готувала учнів, які планували вступати на навчання до Болгарії.
У Задунаївському ліцеї не оминають жодного свята, пов’язаного з етнічними традиціями болгар. Учні готують виступи рідною мовою або створюють тематичні відеоролики для YouTube та Facebook.
«У 2025 році в день пам’яті болгарського борця за свободу Христо Ботева з’їхалися ліцеїсти з усієї Арцизької громади, де кожен ліцей представив свою програму. Не оминаємо свят “День слов’янської писемності” та “Баба Марта”, яке святкуємо першого березня кожного року», — ділиться Катерина Георгіївна.
Інтернет-видання Бессарабії
