Історія родини Вербицьких-Кожуховських — це приклад справжнього трудового покликання, яке передається з покоління в покоління. Уже чотири покоління цієї родини працювали в Ізмаїльському морському торговельному порту, сумарно присвятивши підприємству понад 400 років. Їхню історію розповіли у пресслужбі ДП “ІЗМ МТП”.
Все почалося з Павла Савелійовича Кожуховського, який ще в 1950-х працював бригадиром шевської артілі. Його донька Марія Павлівна Вербицька понад 40 років була диспетчером автобази, а зять — Семен Олексійович Вербицький — віддав порту 58 років як токар. Обоє були нагороджені медалями «За доблесну працю».
Наступні покоління не відстали — діти, онуки, двоюрідні брати й сестри, племінники: кожен із них зробив свій внесок у розвиток порту.
Так, син Павла Савелійовича Володимир Павлович був слюсарем мехмайстерень, працював на підприємстві разом із дружиною Катериною Іванівною (Усенко), яка була бухгалтером. Їх молодша донька Вікторія Павлівна Варнавічене (Кожуховська) також обрала для себе роботу в порту та працювала електромеханіком.
Рідні брат і сестра Семена Олексійовича — Феодора і Прокопій Вербицькі — працювали в порту у 1944–1945 роках, а двоюрідний брат Семена Олексійовича Володимир Васильович Бабюк працював старшим інженером-нормувальником відділу праці та зарплати, за що був нагороджений медаллю «За доблесну працю». А двоюрідний брат Марії Павлівни Степан Миколайович Кирилов 22 роки працював у бригаді теслярів та заслужив звання «Почесний працівник морського транспорту»
Третім поколінням родини стала Лариса Семенівна Раду (дів. – Вербицька), яка присвятила порту близько п’яти років, а ось її брат Борис Семенович Вербицький присвятив порту більш ніж 40 років.
Чоловік встиг обійняти за цей час багато посад – був майстром, заступником ВПК-1 з механізації, провідним інженером та в.о директора підприємства з охорони праці. За професіоналізм і визнання його праці свідчать нагороди — Подяка Департаменту морського і річкового транспорту України (2001 рік), Подяка Міністерства інфраструктури України (2013 рік) і Почесна грамота міського голови Ізмаїла (2017 рік).
Майже одночасно з Борисом Семеновичем у порт прийшов працювати син Володимира Павловича і Катерини Іванівни — Павло Кожуховський, а пізніше до роботи долучилися доньки Володимира Васильовича Бабюка Валентина Володимирівна Разнатовська та Євгенія Володимирівна Токарська.
Досі працює в порту і двоюрідний брат Лариси Семенівни і Бориса Семеновича — токар Віталій Варнавічюс та його дружина Леся Варнавічене, яка обіймає посаду інспектора з кадрів.
А зараз до роботи в порту долучається вже четверте покоління родини – правнуки засновника династії.
Так онук Володимира Васильовича Бабюка Віталій Разнатовський працював стивідором, син Лариси Семенівни Андрій Раду працював токарем мехмайстерень, а її донька Ірина Демидович (Раду) досі працює у порту інженером з нормування праці.
Нещодавно Ірина стала мамою, і є вірогідність, що її син Семен, коли підросте, стане продовжувачем династії, яка охопила всі напрями портового життя.
Інтернет-видання Бессарабії
