Олеся Дадиверіна вже майже п’ять років шиє одяг на замовлення для дітей не тільки рідного міста Болград, а й з-за кордону. Її вироби популярні серед молодих батьків, які цінують якість та індивідуальний підхід. Журналістка інтернет-видання “Махала” поспілкувалася з жінкою, щоб дізнатися про її шлях у професії, звідки вона бере натхнення та про плани на майбутнє.
Олеся народилась і весь час жила у Болграді. Закінчивши школу-ліцей, планувала йти вчитися на швачку. Однак мама настояла на тому, аби дівчина пішла навчатися на бухгалтера-економіста. Тому, відклавши на невизначений строк швейну справу, дівчина поїхала отримувати нові знання.
Повернувшись у рідне місто, вона пішла працювати не за спеціальністю, а влаштувалася на швейну фабрику. Однак, не витримавши монотонність та однотипність роботи, звільнилась. Тоді Олеся переїхала працювати до Одеси, де зустріла свого майбутнього чоловіка. Саме з ним жінка купила собі першу швейну машинку. Олеся спробувала шити, але не отримала бажаного гарного результату і знову повернулась на швейну фабрику.
Початок професійного шляху Олесі випав на період карантину, коли всі люди сиділи вдома, а бізнесмени та підприємці почали переводити власні справи в онлайн середовище. Тоді на створення власних виробів її надихнув акаунт дівчини, яка шила дитячі блумери. У жінки на той час вже підростала друга донька, тож їй дуже хотілося пошити такий саме одяг для неї.
«Я пам’ятаю, як знайшла шматок тканини та пошила перші блумери. Процес шиття пішов легко, якось сам собою. Я думаю, що на це вплинуло велике бажання, а також талант до шиття, що передався мені від мами», – зазначила Олеся.
Починала жінка з того, що робила дитячі косинки з мусліну, які несла на продаж знайомим у контейнер на базар. Вона не вміла шити речі, тому звернулась за допомогою до платформи YouTube, де по відео навчилась не тільки шити одяг, але й вивчила види тканин, їх структуру та склад. Ці знання дуже знадобились жінці, аби знайти гарних постачальників з якісними тканинами, з якими вона співпрацює й досі.
Поступово Олеся навчилась робити викрійки та стала шити дитячі теплі комбінезони, костюми, футболки, лонгсліви тощо. Вона створила окрему сторінку в Instagram та стала просувати свою справу. Її моделями для фото одягу були доньки. Спочатку клієнтами жінки стали місцеві мешканці, а згодом, коли справа набрала обертів, замовлення стали робити по всій Україні та навіть за її межами. Наприклад, одяг жінки носять у Польщі, Австрії, Германії та Ірландії.
«Колись я казала, що ніколи не сяду за швейну машинку, тому як для мене, так і для моєї мами було здивуванням відкриття власної швейної справи. Наразі я маю улюблену роботу, базу клієнтів, професійне спорядження та поставників», – розповідає Олеся.
Зараз Олеся може пошити будь-яку дитячу річ на замовлення, починаючи від ромпера, закінчуючи курткою. Вона відшиває клієнтам цілі «фемілі луки» та може пошити одяг як для новонародженої дитини, так і дорослих.
«У кожну річ я вкладаю частинку своєї душі, тому вони зроблені якісно і на роки. Я отримаю велике задоволення від того, чим займаюсь, тому за 5 років ні разу не перегоріла. Обожнюють мою справу і рідні, 80 відсотків нашого гардероба складають речі, які я пошила власноруч», – ділиться жінка.
Набравшись досвіду та майстерності, Олеся стала співпрацювати та шити одяг відомим людям та блогерам. Жінка відшивала їм одяг по бартеру, в обмін на рекламу. Одним із таких блогерів став «Молодий викладач» Володимир Вікторович. Олеся пошила йому світшот, який він прорекламував у себе в сторіз. Так і почалась їх співпраця.
«Тоді хлопець працював ще в Київському національному університеті культури імені Поплавського. Володимир попросив мене зшити три світшоти для Юрія Ткача, Юрія Горбунова та Наталії Могилевської. Зрештою я отримала від них в Інстаграм відмітку та подяку», – згадує Олеся.
Також дівчина відшила шість костюмів студентам університету. А коли чоловік влаштувався викладачем у школу, то майстриня відшивала такий самий світшот його колезі – блогеру Арсену Грумеза. За рекомендацією блогерів, до Олесі звернулися аніматори «Wow party», яким жінка також шила одяг.
Перед війною Олеся пройшла спеціальні курси з правильного ведення власної сторінки в соцмережах, а також винайняла приміщення для розширення справи. Зробивши ремонт, почала працювати. Однак 24 лютого почалось повномасштабне вторгнення, яке призупинило її роботу, адже жінка не могла ні відправити замовлення, ні отримати тканини для подальшої роботи.
Тоді Олеся прийняла рішення залишитись в приміщенні, але робити ремонт одягу для біженців та місцевих жителів. Через 2-3 місяці пошта поновила роботу, однак жінка мала залишити приміщення, маючи на руках маленьку дитину.
«Звісно, було прикро, адже я тільки почала робити великі кроки для розширення власної справи, яку довелось зупинити. Насправді це дрібниці, порівняно з тим, що втратили інші люди через війну», – із жалем згадує Олеся.
Жінка повернулась у свою майстерню вдома, де працює й досі, але планує повернутися у приміщення, коли підростуть діти, та відкрити власний фізичний магазин одягу.
«Я вважаю що я не зупинилась, а лише тільки набираю швидкість. Тож планую знайти приміщення, ще декількох швачок і тоді вже точно нічого не завадить на шляху до відкриття магазину», – каже Олеся.
Олеся – мама трьох дівчат Соні, Варі та Мілани. Жінці довелося вчитися суміщати домогосподарство, виховання дітей та власний бізнес.
«Діти ніколи не можуть стати перепоною у справі, особливо коли ти нею гориш. Шиття не дає мені зійти з розуму від буденності, не дозволяє розчинитися у декреті та, навпаки, стимулює та тримає в тонусі», – зізнається жінка.
За цей час у Олесі з’явився певний графік роботи: вона шиє вночі, коли діти лягають спати. Саме тоді, як каже жінка, починається її робочий час. Вона заварює собі чашку чаю, включає музику, сідає та розчиняється в роботі. Зазвичай робота майстрині триває до двох ночі, одночасно, вона спілкується із клієнтами. Найчастіше це молоді мами, які теж повкладавши дітей спати та можуть приділити час собі.
«Після скаженого та наповненого дня, сівши за машинку, я розслабляюсь. І це є ще одним доказом того, що я обожнюю свою справу», – каже Олеся.
Щодня жінку мотивує та надихає на нові звершення її родина. Олеся зазначила, що кожен день приносить нові можливості для зростання та розвитку, головне ними скористатися, навіть попри війну.
Фото надані Олесею Дадиверіною.
Інтернет-видання Бессарабії
