Ансамбль «Бесмелуца» з села Долинське – одна з візитівок цього села та прикраса багатьох святкових заходів у Ренійській громаді. Ось уже майже 16 років цей вокальний жіночий колектив радує своєю творчістю не лише місцевого глядача, а й аудиторію за кордоном, виступаючи на різних фольклорних фестивалях у Молдові, Румунії, Болгарії. Про це і не лише журналісту видання «Махала» розповіла художня керівниця Долинського філіалу КУ «Центр культури та дозвілля» Ренійської міської ради та одна з керівниць ансамблю Катерина Лунгу.
Листопад 2008 року. У Рені повним ходом йшла підготовка до Дня району, який нещодавно з’явився у календарі місцевих дат. Клубні працівники зайнялися підготовкою концертної частини свята: стояло завдання підкреслити етнічну самобутність кожного села, бо район багатонаціональний.
«Я тоді лише почала працювати у Будинку культури та зібрала колектив ансамблю, можна сказати, на ходу. Підходила до знайомих жінок та просила стати учасницями. І ми чудово виступили на Дні району. Ми показали звичаї, обряди, молдавські національні страви, що популярні у Долинському. А назви нашого ансамблю ще не було, ми просто не встигли його дати. Пригадую, до нашого павільйону підходили кореспонденти, брали інтерв’ю. І ось вони запитали, як називається наш ансамбль, а в цей момент ми якраз виконували національний танець «Бесмелуца», і тодішній сільський голова Віктор Дмитрович Фетеля, який танцював з однією нашою учасницею, не замислюючись відповів: «Бесмелуца». Ось так завдяки щасливому випадку – підготовці до Дня району – з’явився наш ансамбль, а з легкої руки керівника села знайшлася назва», – згадує Катерина Лунгу.
З того часу культурне життя найближчого до Рені села набуло нового наповнення. Ансамбль «Бесмелуца» став постійним учасником усіх заходів, що проводяться в Долинському.
«Стільки свят ми провели: до Дня села, до Дня літньої людини, конкурс «Я таки леді», фестиваль, який організував уродженець нашого села Георгій Куля, який мешкає у США – все й не перелічиш. І в кожному брала участь «Бесмелуца», що полюбилася глядачам. Такий успіх дуже надихав, і я спалахнула ідеєю створити й дитячий ансамбль за участю дівчат, і він був створений, я його назвала «Незабудки», – продовжує моя співрозмовниця.
За всіма цими досягненнями стоїть кропітка праця з людьми різного віку та професій, різних доль та характерів. Без любові та відданості до своєї справи досягти таких результатів було б складно.
«Я дуже люблю музику і свою роботу. Пам’ятаю, коли була маленька, мама залишала мене з дідусем Георгієм. Він сідав у тінь під деревом, брав мене на коліна та співав мені пісні. У такі хвилини я почувала себе щасливою. Я вже тоді знала, що моє покликання співати. У нашій родині музичним був не лише дід – чудово грав на кларнеті мій батько Ілля Пейча. Старожили Долинського пам’ятають, як він разом з односельцями створив інструментальний ансамбль, який прикрашав народними мелодіями та піснями весілля, іменини та інші урочистості. На свята в нашому будинку було повно гостей. Гучно грала музика, люди співали та танцювали. Іноді всі виходили на вулицю і до наших веселощів приєднувалися сусіди. Навчаючись у школі, я брала участь у мистецькій самодіяльності, співала у вокальному ансамблі при Будинку культури, брала участь у різних фестивалях та конкурсах у селі та районі. Добре пам’ятаю свій перший вихід, можна сказати, на велику сцену, це було на фестивалі молдавської пісні в Кишиневі, мені тоді було 19 років, а акомпанував мені відомий у нашій громаді музикант Михайло Тетрадов», – згадує Катерина Лунгу.
Потім яскрава талановита дівчина закінчила курси в Одеському культпросвітучилищі, після яких працювала керівником танцювального гуртка, вчителем ритміки. І продовжувала виступати, виконуючи пісні, що полюбилися глядачам, з репертуару Софії Ротару, Надії Чепрага, Алли Пугачової. Односельці так її і називали: Катюша Пугачова.
«У середині 80-х я за сімейними обставинами поїхала до Латвії. У Ризі влаштувалася на бавовняну фабрику, починала простою робочою, потім стала контролером. Але й тут, далеко від рідного дому, я брала участь у самодіяльності. Невдовзі на мої творчі здібності звернув увагу один із місцевих композиторів та написав для мене пісню «Музика для дощу», з якою я, уродженка Бессарабії, виступила на престижному конкурсі в Юрмалі та посіла перше місце», – каже вона.
Невідомо, як далі склалася б доля нашої героїні, якби не розвал Радянського Союзу, після якого в Прибалтиці почали ділити людей на громадян та негромадян. 1991 року Катерина Іллівна вийшла заміж і переїхали з чоловіком до Одеси, а 2008-го за сімейними обставинами повернулася додому, до рідного Долинського. Вже назавжди.
Коли сільський голова Віктор Дмитрович Фетеля дізнався про її повернення, одразу запропонував посаду художнього керівника Будинку культури. Працювала Катерина всього на півставки, але розгорнулася, як то кажуть, на всі сто. Жінка доклала чимало зусиль, щоб пожвавити культурно-масову роботу, повернути на сцену колишніх учасників мистецької самодіяльності – шанувальників молдавських народних пісень.
Всього рік пропрацювала вона на цій посаді, як уже 2009-го односельці висунули її кандидатуру на звання «Людина року села Долинське», яке було однією з номінацій районного конкурсу «Людина року», що проводився тоді.
Коли у 2015 році сільським головою став Віктор Готка, він запропонував Катерині Лунгу очолити сільський Будинок культури, але знову ж таки за сімейними обставинами вона відмовилася, запропонувавши кандидатуру Миколи Памбук, нині покійного. Продовжуючи працювати художнім керівником, вона ініціювала створення ще одного ансамблю – чоловічого вокального, назву якому вигадав Микола Петрович – «Хайдучий».
Але повернемося до ансамблю «Бесмелуца». Коли його було створено, у складі налічувалося 12 учасниць. Нині залишилося менше, бо дехто поїхав за кордон, а в когось хворі батьки, за якими потрібен щоденний догляд, тож приходити на репетиції не можуть, не кажучи вже про те, щоб кудись виїжджати на виступи.
«Але попри труднощі наш ансамбль існує, чому я дуже рада, і це завдяки нашим чудовим жінкам. Я розумію, як їм важко, у кожної є робота, будинок, господарство, город, але вони все ж таки викроюють час для участі в нашому колективі, за що їм дуже дякую. Дуже хочеться, щоб знайшовся якийсь спонсор, меценат, який хоч по коробці цукерок купив, по букету квітів – хоч щось, щоб віддячити їм за таку відданість та самовіддачу. Мені не треба – їм! І з вашого дозволу я хотіла б назвати всіх наших учасниць, вони цього справді заслуговують. Це Ніна Василівна Добришан, Тетяна Іванівна Черня (друга керівниця), Тетяна Миколаївна Негуца, Марія Федорівна Черня, Катерина Іллівна Асаржі, Олена Дмитрівна Карагеоргій, Ауріка Дмитрівна Лунка», – з почуттям каже Катерина Лунгу.
Розповідаючи про збереження культурних традицій у цьому селі, не можна не згадати «Каса маре». Для тих, хто не знає: за старих часів «Каса маре (у перекладі «великий будинок») поряд з сінями та спальнею являло собою одне з трьох приміщень у оселі молдаван і виконувало роль вітальні. Тут, крім прийому гостей, збиралися всією родиною, проводили весільні обряди. У сільському БК постаралися відтворити стиль старовинної молдавської «Каса маре» та обладнали етнографічну кімнату з такою назвою.
«Каса маре» у нас дуже гарна, тут ми проводимо різноманітні заходи, в яких розповідаємо про традиції та звичаї нашого села, показуємо, як жили наші предки. Наприклад, нещодавно ми провели вечір спогадів та відпочинку «Бесмелуца»: минуле і сьогодення – спогади душі», який занурив у світ культури жителів Долинського та у творче життя цього народного вокального ансамблю, побачити роботу етнографічної кімнати, згадати минуле та послухати музику для душі. На захід прийшли мешканки села, яким небайдуже культурне життя, які виявляють цікавість до місцевого фольклору та ті, хто передав до етнографічної кімнати багато старовинних речей. Серед наших гостей були голова Ренійського молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Валерій Бабере та директорка обласного центру молдавської культури у селі Новосільське Маргарита Бабере», – продовжує Катерина Іллівна.
Окремо слід сказати про репертуар ансамблю, який складається не лише з молдавських пісень.
«Попри те, що ми молдавани і серед наших учасниць є немолоді жінки, ми намагаємося вивчати українську мову та виконувати українські пісні. Нехай десь із помилками, але ми співаємо. І далі поповнюватимемо репертуар українським фольклором, проте оскільки ми молдавський народний ансамбль, то в основі, звичайно, будуть молдавські пісні», – каже вона.
Одним із важливих напрямів у своїй роботі наша героїня бачить популяризацію рідної мови серед підростаючого покоління.
«Я створила дитячий вокальний ансамбль «Іскорка», в якому беруть участь дівчата-школярки. Наразі працюю над створенням дитячого вокального ансамблю, в якому братимуть участь хлопчики-школярі. Займаючись з ними, звернула увагу, що багато хто, на жаль, погано знає рідну мову або зовсім нею не говорить, спілкуючись у побуті переважно російською. Я думаю, це потрібно виправляти, тим більше, що учні Долинського ліцею виявляють цікавість і із задоволенням розучують пісні рідною мовою», – сказала на завершення Катерина Лунгу.
Фото надані Катериною Лунгу.
Інтернет-видання Бессарабії
