Дмитро Павлов – актор, артист і викладач, чия любов до театру стала його життєвим покликанням. Його шлях на сцену був сповнений натхнення, наполегливості та яскравих ролей, які назавжди закарбувалися в серцях глядачів. Своїм творчим досвідом Дмитро поділився з виданням «Махала».
Дмитро Павлов народився в селі Павлівка, тоді воно належало до Арцизького району, а нині входить до Павлівської громади Болградського району. Після закінчення 11 класу в 2003 році він планував вступити на зварювальника, вважаючи цю професію прибутковою та перспективною.
Як зізнається сам Дмитро, про акторську кар’єру він ніколи не мріяв, хоч і мав різні здібності та таланти. Рішення вступати до театрального вишу прийшло несподівано.
«Того літа в село приїхала моя подруга з Одеси. Ми відпочивали компанією, і я опинився в центрі уваги – співав під гітару, розповідав кумедні історії, розважав усіх. Тоді вона сказала: «А чому б тобі не вступити в театральний?», – розповідає Дмитро.
Він зізнається, що на той момент навіть не замислювався про акторську кар’єру і не знав про існування в Одесі театрального училища. Але слова подруги змусили його серйозно задуматися. Вона запропонувала допомогу, і вже наступного дня Дмитро поїхав до Одеси подавати документи до художньо-театрального училища ім. М. Б. Грекова (нині – Одеський театрально-фаховий коледж).
Через кілька тижнів він склав вступні іспити й одразу був прийнятий на два факультети: акторський та світлотехнічний. Проте вибір був очевидним – він вирішив навчатися на актора.
«На вступному іспиті я розповідав байку Самуїла Маршака. Було кумедно, коли я забув її кінець і передчасно завершив виступ. Один із членів комісії, Євген Юзефович Гімельфарб, запитав: «А що це за байка без моралі?», а я відповів, що не знаю. Під час декламування вірша я теж трохи розгубився, і викладачка зі сценічної мови почала підказувати мені рядки. А ось із останнім завданням – етюдом – я впорався блискуче. Моєю задачею було вирішити уявну ситуацію: за дверима стоїть великий собака, а мені потрібно вийти з приміщення. Я миттєво вжився в роль і настільки переконливо виконав завдання, що вразив комісію», – згадує Дмитро.
Дмитро навчався у Євгена Юзефовича Гімельфарба, головного режисера Одеського обласного театру ляльок, який свого часу заснував його батько – Юзеф Аронович Гімельфарб.
Після закінчення училища Дмитро отримав спеціальність актора драматичного театру та театру ляльок.
«Євген Юзефович запросив мене до свого театру, і так я став актором лялькового театру. На випускному іспиті я грав у виставі «Сіра шийка», яку згодом ще багато разів ставили на сцені. А першою виставою, в якій я дебютував у театрі, була «Жирафа і носоріг», де мені дісталася роль носорога. Це була одна з найцікавіших постановок у моїй кар’єрі», – згадує Дмитро.
У театрі ляльок Дмитро пропрацював понад 12 років. Він вдячний долі за цей досвід і вважає, що йому пощастило, адже багатьом випускникам театральних вишів після завершення навчання доводилося тривалий час шукати роботу, проходити прослуховування та пробувати себе в різних театрах.
«Я дуже любив свою роботу. Ми ставили вистави для дітей, і за довгі роки в театрі я зіграв у більш ніж 30 постановках. Були вистави, де мені доводилося виконувати кілька ролей одночасно. Я й досі пам’ятаю всі свої образи. Як характерний актор, я грав майже в кожній виставі, хоча деяким колегам пощастило в цьому плані менше. Особливо мені запам’яталася роль Громили у виставі «Тринадцята зірка» – це була одна з найяскравіших сторінок у моїй кар’єрі», – розповідає Дмитро.
Окрім роботи в театрі, Дмитру неодноразово пропонували зніматися в кіно. Проте, як зізнається актор, поки що це були лише епізодичні або невеликі ролі. Але зараз актор мріє отримати пропозицію зніматися в сучасному українському кіно.
У 2020 році Дмитро завершив заочне навчання в Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого. А вже у 2021 році він прийняв рішення кардинально змінити своє життя – пішов з театру та повернувся в рідний край.
Певний час актор перебував на біржі праці, а згодом звернувся до відділу культури Арцизької міської ради. «Моя освіта і досвід роботи в театрі викликали зацікавлення, і мені запропонували посаду артиста в Арцизькому будинку культури. А через рік відділ культури ініціював відкриття театрального відділення в Арцизькій музичній школі. Завдяки цьому в закладі з’явилися театральні класи, де я викладаю. Це спричинило реорганізацію музичної школи у школу мистецтв. Тут я навчаю дітей основам акторської майстерності, сценічної практики та сценічного мовлення», – розповідає Дмитро.
Учні Дмитра вже третій рік поспіль демонструють високі результати, стаючи переможцями різноманітних читацьких та театральних конкурсів. Наприкінці 2024 року вони представили свою першу виставу – «Сніговички».
Дмитро зазначає, що в Арцизі існує давня проблема – низький інтерес до театру. За його словами, глядачі не проявляють достатньої зацікавленості в цьому виді мистецтва.
«Я пам’ятаю, як, працюючи в театрі, ми гастролювали буджацькими містами – Рені, Болградом, Саратою, Кілією, Арцизом. У кожному з них вистави проходили з аншлагами, а ось в Арцизі зала завжди була майже порожньою. Тому я сподіваюся, що мені вдасться змінити цю ситуацію та прищепити арцизянам любов до театру», – ділиться Дмитро.
В Будинку культури на посаді артиста Дмитро виконує багато різних функцій. Він зізнається, що за потреби може співати, декламувати вірші або бути ведучим на концертах. Актор вважає, що для удосконалення акторської майстерності необхідно постійно працювати над собою. Без важкої праці неможливо стати чудовим актором чи артистом.
«Коли я працював в Одесі, в міському транспорті часто відчував погляди людей, бо в будь-який момент міг зануритися в роль і почати її розвивати, що дивувало оточуючих. Іноді ідеї приходили навіть серед ночі. Акторство завжди зі мною, хоч я зараз і не граю ролі, але викладаю акторську майстерність дітям. Входити у роль треба швидко і так само швидко я вчу діток виходити з ролі, щоб у житті залишатися самими собою», — розповідає Дмитро.
Найбільша мрія актора — зняти власний фільм. Однак, на його думку, реалізувати цю ідею буде важко, поки в Україні тривають бойові дії. Іншою перепоною є написання сценарію, адже Дмитро хоче, щоб фільм був знятий за його власним задумом. Проте поки йому не вдалося написати свій сценарій, і він вважає, що причина криється в браку досвіду в цій галузі. Але від ідеї зняти фільм актор не відмовляється і впевнений, що в нього все вийде.
Поки що актор планує й надалі працювати на благо рідного краю та розвивати свою кар’єру в Арцизі. Втім, зізнається, що якщо в майбутньому з’явиться можливість вийти на новий рівень у своїй професії, він обов’язково її розгляне.
Фото: Дмитро Павлов
Якщо ви читаєте наші статті та вам подобається те, що робить інтернет-видання “Махала”, ви можете нас підтримати будь-яким донатом або ж стати членом нашої спільноти за посиланням.
Допоможіть нам робити якісний контент і говорити правду про життя на півдні Одещини.
Інтернет-видання Бессарабії
