У Запорізькій області знаходиться село Софіївка, де переважно живуть етнічні болгари. Це село має спільне коріння і тісний історичний зв’язок із селищем Катлабуг Суворовської громади Ізмаїльського району. Журналістка видання «Махала» звернулася за деталями до активіста Катлабуга Степана Смокова та до наукових праць Миколи Дмитровича Русєва.
За словами Степана Смокова, про історичний зв’язок двох сіл, розташованих на відстані сотень кілометрів одне від одного, жителі Катлабуга дізналися завдяки уродженці селища Катерині Потапенко, яка мешкала в Києві. Катерина Костянтинівна присвятила своє життя науковій і педагогічній діяльності, активно співпрацювала з українськими та закордонними колегами.
«Якось професор Тараклійського університету, дослідник болгарських переселенців Микола Червенков, розповів Катерині Костянтинівні про історичний зв’язок між селом Катлабуг і Софіївкою. Село Катлабуг, яке нещодавно отримало нову назву, має багату історію і відоме ще двома своїми назвами: Шікірлік (до 1944 року) та Суворове (до 2024 року). Особливу увагу привернув факт, що група жителів Катлабуга, які колись мігрували до Приазов’я, заснували там нове поселення і дали йому ту ж саму назву – Шікірлік (тепер Софіївка). Микола Червенков вважав цей випадок цікавим прикладом міграційної історії, який показує, як переселенці зберігали свою ідентичність навіть у нових місцях проживання. Надихнувшись цією історією, пані Катерина поділилася нею зі своїми земляками» – розповідає Степан Васильович Смоков.
Така новина не могла залишити байдужими жителів селища Катлабуг, які вирішили запросити представників Софіївки до себе в гості. Для цього обрали особливий момент – презентацію монографії Миколи Русєва про рідне село «Шікірлік-Суворово: два століття в історії (1815-2015)», яка відбулася третього липня 2017 року.
«Катерина Костянтинівна, за сприяння професора Миколи Червенкова, надала мені контакти жителів Софіївки, яких ми мали честь запросити на святкову подію. До нас завітали пані Людмила та пані Марія, які виявилися моїми однофамільцями — Смоковими. Цей збіг прізвищ одразу підкреслив історичний взаємозв’язок між нашими селищами. Тоді нам вдалося їх вразити концертною програмою та місцевими болгарськими традиціями. Вони відмітили, що у них болгарська культура не збереглася на такому високому рівні як у нас», – згадує Степан Смоков.
Після презентації гості мали нагоду побувати з екскурсією в місті Ізмаїл та поспілкуватися з місцевими жителями, яких цікавила історія становлення Софіївки в Таврії та традиції збереження болгарської культури у їхньому рідному селі.
На знак вдячності за прийом жителі Софіївки за рік запросили делегацію з Катлабуху з візитом у відповідь, який тривав з шостого по восьме жовтня 2018 року.
«Ми приїхали туди делегацією у складі 55 людей. Прийом був дуже теплий, нас розмістили в пансіонаті на березі Азовського моря. Була організована зустріч із представниками місцевої болгарської громади. Ми побували в сусідньому селі Полоузівка, яке, як виявилося, заснували також болгари – вихідці із села Кирнички. У Бердянську, в палаці культури, нам організували зустріч із представниками болгарської діаспори Запорізької області. Там ми дали великий концерт», – розповідає пан Степан.
Серед місцевих жителів катлабужчани знайшли багато однофамільців: Кірових, Чифлікчі, Балабан, Куртєвих. Степан Васильович каже, що зустріч супроводжувалася зі сльозами на очах і обіймами. Знайомство жителів обох селищ переросло у міцну дружбу, і відтоді вони постійно тримали зв’язок.
Планувалися нові зустрічі та обмін культурними традиціями, але все змінила повномасштабна війна.
«Сьогодні село Софіївка знаходиться в окупації. Якщо донедавна ми ще обмінювалися короткими повідомленнями, то зараз, на жаль, зв’язок із ними остаточно втрачений. Як вони живуть і що у них відбувається – ми не знаємо. Але як тільки війна завершиться, ми знову відновимо наші зв’язки, бо вважаємо їх своїми родичами», – підсумовує Степан Смоков.
Дослідник історії селища Катлабуг (Суворове) Микола Русєв у своїй монографії про рідне село приділив значну увагу питанню взаємозв’язку двох населених пунктів. Також, він опублікував наукову статтю «Деякі подробиці «Великої ходки» 1861–1862 рр.: переселення болгар колонії Шикірлікітай з Бессарабії в Таврію».
Вчений дійшов висновку, що частина жителів села Шікірлік у 1861–1862 роках була змушена переселитися в Таврію та заснувати там нове селище через низку соціально-економічних і політичних причин.
Після Паризького мирного договору (1856 р.) частина Бессарабії, зокрема селище Шікірлік, відійшла до Молдавського князівства, яке перебувало під васальною владою Османської імперії. У 1860 році молдавський уряд розпочав скасування колоністських прав, що змусило болгар виконувати рекрутську повинність. Це викликало масове невдоволення серед болгар.
В умовах нової політичної ситуації болгари втратили особливі права на землю. Молдавський уряд також запровадив обмеження на продаж, дарування та заставу їхньої власності, що створювало фінансові труднощі й унеможливлювало господарський розвиток.
У відповідь на звернення болгар до представника російського імператора в Одесі, графа Строганова, імператор Олександр II 23 січня 1861 року дозволив переселення до Приазов’я. Російський уряд обіцяв виділяти 50 десятин землі на сім’ю, що зробило цю пропозицію дуже привабливою.
Однак молдавський уряд намагався перешкоджати еміграції, затримуючи паспорти, вимагаючи виплати трирічних податків і навіть залучаючи війська для утримання селян. Через це частина жителів села Шікірлік змушена була переселятися нелегально.
Після Кримської війни умови життя в Молдавії залишалися надзвичайно важкими. Еміграція стала шансом уникнути утисків, навіть якщо це супроводжувалося втратами майна. Репресії, включаючи розстріл мирного зібрання, остаточно змусили багатьох обирати переселення.
У Приазов’ї нові території виявилися придатними для господарювання, хоча переселенці зіткнулися там з численними труднощами, такими як брак ресурсів (коней, худоби тощо). Попри це, життя в Таврії виглядало більш перспективним, ніж під постійними переслідуваннями й обмеженнями в Бессарабії.
Історичні зв’язки між двома селищами, Катлабугом (Шікірліком) Суворовської громади та Софіївкою (Шікірліком) в Таврії, ґрунтувалися на спільній історії переселення болгарських громад. Після 2018 року цей взаємозв’язок став важливим у подальшому розвитку обох населених пунктів, особливо в контексті збереження болгарської культури, традицій та родинних зв’язків, хоч сьогодні він і тимчасово втрачений.
Фото надані Степаном Смоковим.
Інтернет-видання Бессарабії
