Щороку 25 травня світ відзначає Міжнародний день філолога — професійне свято тих, хто присвятив своє життя вивченню, збереженню та поширенню мовної й літературної спадщини. Філологи — це архітектори, які формують наше мислення через силу слова, зберігають культурну пам’ять і творять майбутнє. З нагоди цього свята журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з Тетяною Зіновіївною Бяновою — вчителькою-філологинею Задунаївського ліцею, яка ось уже багато років з любов’ю і натхненням навчає учнів української мови та літератури.
Як Ви обрали професію філолога та вчителя — це була мрія з дитинства чи поклик серця, що з’явився пізніше?
Моя любов до слова почалася з дитинства: з казок, пісень, віршів. Ще тоді я інтуїтивно відчувала, що мова — це щось глибше за комунікацію, це наша пам’ять, ідентичність, душа. З роками ця любов лише зростала, і коли настав час обирати професію, сумнівів не було — було бажання навчати, захоплювати, вести за собою. І саме вчителювання дало змогу поєднати любов до мови та літератури з любов’ю до людей. Тож, мабуть, це був і поклик серця, і втілення мрії водночас.
Як довго Ви працюєте в Задунаївському ліцеї і які моменти цієї праці запам’яталися найбільше?
У Задунаївському ліцеї працюю вже 23 роки вчителькою української мови та літератури. За цей час було чимало яскравих моментів: перемоги учнів у конкурсах та олімпіадах, цікаві уроки, позакласні заходи, творчі виступи, щирі розмови після занять тощо. Та найбільш цінними для мене є щоденні «маленькі перемоги» на уроці, коли дитина раптом зацікавилась, запитала, зрозуміла, відчула, полюбила, коли в її оченятах спалахує вогник пізнання.
Що для Вас означає бути філологом у сучасному світі? Чи змінилося ставлення учнів до мови за роки Вашої роботи?
Бути філологом — це бути носієм і захисником культурної спадщини, мостом між минулим і сьогоденням, бути культурним навігатором, що допомагає учням орієнтуватися в інформаційному просторі сучасного світу, формувати мовну культуру та критичне мислення.
Світ змінюється — і мова теж. Ставлення до мови також змінюється: воно стає більш усвідомленим, більш вираженим, особливо в наш час.
Сертифікація — це серйозний крок. Що спонукало Вас її пройти і що стало для Вас найціннішим у цьому процесі?
Найважливішим і найцікавішим все-таки був мій шлях до сертифікації. А сертифікацію я вирішила пройти, бо вчергове захотіла вийти за межі звичного, перевірити свої сили та побачити себе очима фахівців — незалежних експертів. Так, це серйозний крок. Це і новий виклик, що змінює мислення, і прагнення бути сучасною, відкритою, мобільною, і нова точка росту водночас. Найціннішим у цьому процесі стало усвідомлення, що я на правильному шляху, що здійснюю свою педагогічну діяльність відповідно до нових освітніх стандартів і що моя робота є результативною. Сертифікація і справді допомагає структурувати професійний досвід, підсилює впевненість у власних силах, відкриває нові можливості для самореалізації.
Розкажіть про свої інші педагогічні досягнення.
Для мене педагогічні досягнення — це насамперед результат щоденної роботи, що відгукується в моїх учнях, яких у мене сьогодні чимало: вони різні за віком і статусом і живуть як у різних куточках нашої країни, так і далеко за її межами, адже, крім основної щоденної роботи в ліцеї, я ще є активною учасницею різних освітніх проєктів: я тьюторка з української мови проєкту “Освітній Суп” (ГО “Навчай для України”), викладачка української мови Гончаренко центру Онлайн, вчителька болгарської мови та літератури в БНШ “Българска камбана”.
Як експертка з інституційного аудиту співпрацюю з Управлінням Державної служби якості освіти в Одеській області. А також як супервізор у сфері загальної середньої освіти маю можливість надавати послуги з професійної підтримки та допомоги іншим педагогічним працівникам.
Які виклики сьогодні стоять перед учителем-філологом, і як Ви їх долаєте?
Найбільші виклики — це конкуренція з цифровим світом та поверхневе сприйняття учнями інформації. Часто дітям важко зосередитися, важко осягнути розумом великий текст і зрозуміти підтекст, але я не втомлююсь шукати способи зацікавити учнів. Перш за все намагаюсь адаптувати матеріал під їхні потреби та інтереси, тим самим підвищуючи мотивацію до навчання. Використовую сучасні підходи, завдяки яким цифрові інструменти вже стають помічниками в опануванні матеріалу. Допомагають також інтерактивні методи, сучасні інтерпретації, мистецький контекст, особистий досвід учнів, який виявляється в живому спілкуванні, так необхідному сьогодні.
Чи є у Вас особливі підходи або улюблені методи навчання, які добре працюють з дітьми?
Так, є підходи, які стали для мене не просто ефективними інструментами, а справжніми помічниками у щоденній роботі. Передусім я завжди орієнтуюсь на інтереси та емоційний стан учнів, адже, якщо дитина відчуває, що її чують, вона починає вчитись із задоволенням. З цією метою застосовую вправу “Криголам” (або Icebreaker). Це унікальна техніка, яка допомагає налаштувати аудиторію на спільну хвилю, створити потрібну атмосферу та підготувати інтелектуальну основу для майбутнього уроку, в кінці якого обов’язково проводжу рефлексію предметну (як різновид формувального оцінювання) та емоційну. Дуже подобається використовувати пари “Криголам-рефлексія”: тоді урок набуває більшої стильності й сучасності.
Особливо люблю застосовувати інтерактивні методи: мозковий штурм, дебати, рольові ігри, інтерактивні вправи, що дають змогу учням не лише вивчити матеріал, а й відчути його. Активно використовую візуалізацію та цифрові інструменти: ментальні карти, інтерактивні тести, платформи Canva, Wordwall, Padlet, LearningApps. Учням подобається така динаміка, адже це близько до їхнього цифрового досвіду.
Окреме місце посідають проєктні роботи, індивідуальні або групові. Вони навчають співпраці, відповідальності, розвивають навички дослідження, формують глибше розуміння літератури як мистецтва слова. Проєкт дає можливість кожному проявити себе: хтось шукає ідеї, хтось пише, хтось монтує відео або створює презентацію, хтось грає на гітарі, а хтось співає.
І все ж таки основою справжнього навчання, на мою думку, є щирий діалог, живе спілкування, де кожна думка важлива й цінна.
Що надихає Вас залишатися в професії — особливо в наш непростий час?
Надихають насамперед діти. Їхні очі, допитливість, щирі емоції, несподівані думки, прості, але глибокі питання.
Надихають успіхи учнів, навіть найменші, бо це означає, що я зуміла запалити той внутрішній вогник, який далі горітиме сам.
Надихає коло однодумців — моїх колег, з якими ми разом шукаємо шляхи розв’язання проблем, підтримуємо одне одного, ділимося досвідом, новими ідеями.
Надихає Слово. Велике, сильне, влучне, живе…
Що б Ви побажали колегам-філологам у професійне свято? А що — своїм учням?
Колегам-філологам у професійне свято зичу натхнення та віри в себе. Наша праця нелегка, але неймовірно важлива, адже ми виховуємо світогляд, прищеплюємо любов до культури, формуємо громадянську свідомість. Тож нехай у серці завжди буде місце для любові до Слова, у думках — мудрість, а в очах — вогонь, який запалює інших. Нових вам звершень, колеги, вдячних учнів і того особливого відчуття гордості за можливість щодня бути дотичними до нашого майбутнього.
Своїм учням хочу побажати чути й розуміти мову не лише як предмет, а як живу частинку себе. Нехай слово буде підтримкою, натхненням, опорою, джерелом сили, краси й самопізнання.
Інтернет-видання Бессарабії
