Виготовлення вбрання з натуральних матеріалів – це давнє ремесло Бессарабії, яке передавалося десятиліттями з покоління в покоління, зберігаючи традиційні техніки, вишивки та оздоблення. Кожен візерунок і кожна деталь одягу мали не лише естетичне, а й символічне значення, відображаючи культурну ідентичність регіону. Однак із кожним роком носіїв цієї унікальної техніки стає все менше, а традиційне ремесло поступово витісняється масовим виробництвом. Журналіст інтернет-видання “Махала” поспілкувався з однією з останніх майстринь регіону Марією Трифонівною Газібар, яка багато років свого життя присвятила створенню традиційного одягу.
Марія Газібар народилася 21 листопада 1962 року в селі Городнє Болградського району. З дитинства вона росла в атмосфері традиційної культури та народних звичаїв, які передавалися з покоління в покоління. Її батько Трифон Дмитрович працював токарем у місцевому колгоспі, а мати Христина Михайлівна також працювала в колгоспі у городницькій сфері. У родині завжди цінували ручну працю, тому Марія ще змалку спостерігала, як її мати та бабуся майстерно ткали, вишивали та шили традиційний одяг.
“З самого дитинства я пам’ятаю, як наші батьки, діди, бабусі носили та шили національне вбрання, зберігаючи традиції наших предків. Ці вбрання були не просто одягом — у кожному з них закладалася історія, символіка та дух болгарської культури. Мені також подобалося щось вишивати, створювати вироби зі шкіри. Це захоплення, мабуть, передалося мені від прадідуся Миколая, який майстерно працював зі шкірою та виготовляв різний одяг, такий як “козакіня”, “мішіні”,”кюрчкче” та інші”, – розповіла на початку розмову Марія Трифонівна.
Після закінчення 10 класів місцевої школи Марія Газібар вирішила обрати навчання, що дозволило б їй більше опанувати мистецтво пошиття одягу. Вона вступила до одного з вищих навчальних закладів Одеси, де здобула професію майстра з пошиття одягу. Під час навчання Марія не лише освоювала технічні навички, а й глибше занурювалася в тонкощі крою, роботи з тканинами та декоративного оздоблення.
“Після здобуття професійної освіти я рік пропрацювала на одному з підприємств у Болграді, працюючи за фахом майстра з пошиття одягу. Ми виготовляли найрізноманітніший одяг – від жіночого, чоловічого до дитячого, опановуючи нові техніки, вдосконалюючи навички та експериментуючи з різними матеріалами. Працювали не лише зі шкірою, а й з натуральними та синтетичними тканинами, що допомогло мені краще розуміти їхню структуру та властивості. Ця робота стала для мене важливим етапом”, – розповідає Марія Трифонівна.
У 1981 році Марія вийшла заміж, тому повернулась до рідного села Городнє та продовжила свою професійну діяльність вже тут. Вона приєдналася до майстерні свого односельця, знаного майстра Георгія Мінковського, який спеціалізувався на кравецтві та користувався великою повагою серед місцевих жителів. Під його наставництвом Марія вдосконалювала свої навички та все більше заглиблювалася у процес створення одягу.
“У його майстерні, окрім пошиття звичайного одягу, ми виготовляли також вироби зі шкіри, що вимагало особливих навичок і терпіння. Саме від Георгія Афанасійовича я перейняла унікальні техніки створення нашого національного вбрання, зокрема обробку шкіри, ручну вишивку та оздоблення традиційними орнаментами. Ці знання стали для мене безцінними, адже саме завдяки ним я змогла розвивати власний стиль і зберігати ремесло, що поступово зникає”, — згадує Марія.
Протягом свого життя Марія пошила десятки, а можливо, й сотні унікальних виробів — від повсякденного одягу до складних національних костюмів, кожен із яких зберігає в собі частинку історії та культури. Її майстерність високо цінується, як серед місцевих жителів, так і замовників з інших регіонів України.
У створені шкіряного національного одягу їй допомагає чоловік Василь Іванович Газібар. Саме він займається підготовкою матеріалу: він обробляє шкіру, вичиняє її, надає необхідної м’якості та міцності, щоб виріб прослужив багато років. Марія ж працює над дизайном та кроєм, зшиваючи деталі в єдине ціле. Вона оздоблює кожен виріб традиційними елементами, додаючи ручну вишивку, тиснення або декоративні вставки.
За словами майстрині, останні кілька років вона помічає зростання інтересу до шкіряного національного одягу. Все більше людей прагнуть носити автентичні костюми, збережені у традиційному стилі, інтегруючи елементи народного вбрання у свій повсякденний гардероб.
“Робота зі шкірою досить складна й вимагає багато зусиль, але коли бачиш, як із неї виходить гарний, унікальний одяг — це неймовірне відчуття. Ми все робимо вручну: я самостійно знімаю мірки, створюю викрійки, виконую крій і вишиваю. Кожен орнамент має свою історію, також я завжди додаю авторські візерунки. У цьому й полягає магія ручної роботи — вона робить кожну річ особливою, неповторною. А коли людина приміряє готовий виріб, бачить себе в ньому й усміхається — це найкраща винагорода для мене”, – ділиться Марія.
Фото з особистого архіву Марії Газібар. Головне фото: Анна Константинова
Інтернет-видання Бессарабії
