Цього року Масляний тиждень в Україні відзначається з 24 лютого по 2 березня. Традиції святкування відрізняються залежно від регіону, проте головним символом залишається багаття, яке запалюють на честь приходу весни. Як раніше зустрічали Масляну в Бессарабії інтернет-виданню “Махала” розповів дослідник місцевих традицій Олександр Полібза.
Масляну в Бессарабії відзначають, як і в інших регіонах країни, в останній тиждень перед Великим постом. Це свято має різні назви залежно від місцевості: серед них зустрічаються “Сірні загувезні”, “Пашпаліга”, “Пійнір афтаси”. Попри різноманіття назв, головна суть залишається незмінною – це прощання із зимою, зустріч весни та час для родинних застіль.
“В останній день Масляної, в неділю, люди ходять до знайомих і просять прощення, адже це час примирення перед Великим постом. Однак найбільше уваги наші предки приділяли молодятам. Наречена одягала своє весільне вбрання, а на голову поверх хустки вінчальний вінок, щоб продемонструвати всім свій новий статус у родині. Пара, що побралася восени на Масляну відвідувала родичів, висловлюючи повагу та просячи прощення. У відповідь їм дарували посуд — як символ достатку та благополуччя в новоствореній родині. Посуд ніколи не дарували порожнім: у нього клали солодощі, печиво, зерно чи навіть гроші, бажаючи молодятам щастя та добробуту”, — розповів Олександр Полібза.
У цей день молодь влаштовувала «кущію» – традиційні кінні перегони за межами села. Це був своєрідний ритуал сили, спритності та майстерності верхової їзди. Перегони мали не лише розважальний характер, а й практичну мету. Їх можна вважати своєрідним «технічним оглядом» коней перед початком польових робіт. Після зимового періоду, коли тварини мало рухалися, важливо було їх розім’яти, перевірити їхню силу, витривалість і загальний стан. Тому ці змагання були не лише святковою традицією, а й способом підготувати коней до майбутніх господарських робіт.
“Традиції цього дня в селах могли відрізнятися: в одних місцях змагання проходили в центрі села, в інших – за його межами. Але всюди вони були важливою частиною святкування. Молоді хлопці на конях навідувалися до дівчат, які їм подобалися, а дівчата у відповідь зав’язували на вуздечку коня хусточку. Якщо хлопець приїжджав із друзями, то їм зав’язували маленькі хустинки, а своєму коханому – великий рушник, що символізував особливі почуття”, – розповів дослідник.
Увечері люди збиралися родинами або цілими вулицями, накриваючи спільні столи, на які кожен приносив частування – традиційні національні страви, домашнє вино та різноманітну випічку. Окрім частувань, святкування супроводжувалося веселими танцями, забавами та іграми.
“Млинці на столах теж могли бути, але вони не були обов’язковим атрибутом, вони скоріше доповнювали святкове частування, але головними стравами залишалися страви з бринзою та домашнім сиром, це пиріжки, а також міліна. Окрім трапези, для дітей в цей день влаштовували різноманітні ігри, щоб поки дорослі сиділи за столом, малеча могла весело провести час”, – зазначив Олександр.
Однією з таких забав була гра «Хамкане». Варене яйце підвішували на нитціі, і учасникам потрібно було з’їсти його без допомоги рук – хто першим впорався, той перемагав. Після гри нитку спалювали, і якщо вона згорала повністю, це вважалося добрим знаком – обіцяло гарний урожай у прийдешньому році.
“Пізно ввечері люди розпалювали великі багаття та стрибали через вогонь, примовляючи: “На попа вишки, на меня здраві”(ред. священику всі вошки, нам здоров’я). Цей звичай був поширений у багатьох болгарських селах Бессарабії. Вважалося, що такі стрибки допомагають очиститися від усього поганого та приносять здоров’я на майбутній рік. Одна з особливостей, яку я зустрів у селі Кубей, – це те, що там вогонь у цей день називають “улюлюнга”,– розповів Олександр Полібза.
Олександр також розповів про цікавий обряд «Куркане», який проводили в селі Ісерлій. За кілька днів до Масляної неділі хлопці виготовляли тканинні м’ячі, просочували їх соляркою. У сам день Масляної в селі розпалювали величезні багаття висотою 2–3 метри та чекали настання темряви, щоб розпочати обряд.
“Кожен намагався запалити своє багаття якомога пізніше, тому заздалегідь споруджували й менші вогнища – щоб їх помітили сусіди та почали підпалювати свої. Коли перші багаття вже палали, люди запалювали головний вогонь, від якого брали жар для приготованих м’ячиків. Під вигуки “кур, кур дяду, на ті стрілата, дай мі мумата” хлопці кидали палаючі м’ячі високо в небо, створюючи вражаюче видовище. Окрім цього, у кого була рушниця, той стріляв у повітря – вважалося, що гучний звук відганяє злі сили та допомагає весні вступити у свої права. Усе це дійство тривало до пізньої ночі, а піти раніше за інших вважалося поганою прикметою – вірили, що той, хто першим залишить святкування, може нагнати на себе воші”, – розповів дослідник місцевих традицій Олександр Полібза.
Головне фото: Павло Йоргачев
Інтернет-видання Бессарабії
