Вже майже десять років Анна Мергут зупиняє миті щастя, кохання та ніжності, щоб вони залишилися з людьми назавжди. Як фотографка, вона стала невід’ємною частиною найважливіших подій у житті мешканців міста Кілія. Весілля, сімейні фотосесії, дні народження – її камера стає дзеркалом емоцій, яке перетворює моменти в історію.
Анна не просто робить знімки – вона бачить любов у кожному погляді, дотику та посмішці. Її фотографії – це живі історії, сповнені справжніх почуттів. Саме тому її роботи мають особливу енергетику та залишаються цінними на довгі роки. Що надихає її знімати? Як знайти любов крізь об’єктив і чому фотографія для неї не просто професія, а покликання? Про це напередодні Дня закоханих дізнавалась журналістка видання “Махала”.
Анна – випускниця факультету журналістики Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, вивчала видавничу справу. Перші спроби фотографувати були ще у підлітковому віці, коли їй до рук потрапив цифровий фотоапарат. Далі в часи студентства захоплення фото ставало сильнішим, на останньому курсі вирішила перейти на заочну форму навчання й переїхати в Київ.
“Я пішла працювати адміністратором у фотостудію, і ця творча атмосфера мене абсолютно захопила. Саме там я почала вчитись працювати зі світлом, будувати композицію. В той час стала вивчати мистецтво фотографії більш глибоко і професійно. Практикувалась після роботи в студії, моделями були мої подруги. Провела перші комерційні зйомки», – згадує Анна.
Події 2014 року, економічна криза, яка торкнулась і фотогалузі, складнощі життя на два міста з майбутнім на той час чоловіком Олексієм, змусили Анну покинути столицю, яка так і не замінила дім. Зізнається, що в рідне місто тягнуло завжди обох. Саме тут вона остаточно знайшла своє місце, сімейне щастя та занурилась в мистецтво фотографії.
“Весілля, хрещення дитини, перший день народження – у нас намагаються святкувати так, щоб це запамʼяталось надовго. Багато хто думає, що в нашому маленькому містечку немає де сфотографуватись, що однакові місця, плани, але це не так. Важливо, хто в кадрі. Важливо, що ці люди відчувають”, – ділиться Анна.
Останні роки новорічні сімейні фотосесії, “love story”, фотопрогулянки містом з коханими стали дуже популярними серед мешканців міста усіх вікових категорій. Існує думка, що ініціаторами завжди виступають жінки, а чоловікам важко зібратись і видати емоції на камеру. Анна частково розвінчує цей міф.
“Якщо чоловік вже зібрався і прийшов, він розуміє, для кого і для чого він це робить. Майже всі, незалежно від статі, ніяковіють перші 10-15 хвилин, і моя задача як фотографа розслабити цих людей. У мене є певні фішки, як от, запропонувати потанцювати вдвох. Не професійно, а просто з душею. І люди раптом починають сміятися, їх очі блищать, і мені залишається лише фіксувати ці моменти і не заважати. Якщо любов є – вона залишиться на знімках. У дотиках, поглядах”, – розповідає про творчий процес фотографка.
Анна зізнається, що працювати з людьми, надихатись від краси справжніх почуттів – те, заради чого вона обрала для себе цю професію.
“Коли людина починає соромитись своїх недоліків, або одразу говорить, що вона не фотогенічна, у мене вмикається азарт доказати зворотнє. Найчастіше те, що людині не дуже подобається – є її “фішкою”, це і робить її неповторною”, – ділиться Анна.
Зараз соцмережі заполонили тисячі фотографій, згенерованих штучним інтелектом. Усього за декілька кліків кожен може зробити собі фотосесію в стилі 20-х років або фешн зйомку, в ресторані або на пляжі. Шириться думка, що скоро фотографи будуть не потрібні, адже за дві хвилини кожен може зробити собі якісні фото, не виходячи з дому. Анна, як справжній митець, ставиться до цього філософськи.
“Завжди є щось модне, а є вічне. Такий бум фотоконтенту – не інакше, як данина часу й моді. Перше, що має для себе зрозуміти користувач – це не я. По-друге, на справжню фотосесію треба витратити купу ресурсів – час, кошти, продумати образи і, врешті, просто прийти. Але від цього ще збільшується цінність справжнього фото, зробленого в моменті. Сама фотосесія перетворюється на певний вид терапії. А в іншому випадку, що тоді ми покажемо своїм онукам? Якими ми були 30 років тому? Ідеальну штучну картинку?”- висловлює свою думку Анна.
Вона пригадує, що ще за часів навчання фотомистецтву одним з найважливіших показників майстерності було сфотографувати так, щоб потім нічого не доводилось редагувати. Вона прогнозує, що з часом попит на все справжнє буде тільки збільшуватись і потреба в редагуванні фотографій просто відпаде.
Усі свої ідеї Анна реалізує не відкладаючи: якщо бачить людину в якомусь образі, то підходить і пропонує творчу співпрацю. Але було дещо, що ніяк не вдавалось втілити в життя. Це зйомка народження дитини. Вона була готова приїхати в будь-який час навіть в інше місто, двічі домовлялась з майбутніми мамами і не встигала. Доля вирішила так, що на третій раз вона була поруч при народженні своєї хрещениці.
“Ми звикли, що коли фотографуємо дітей, то все, що з ними повʼязане – величезне щастя, радість. А народження дитини – це коли людині боляче. Цей момент появи малечі на світ, безмежної сили материнської любові настільки мене вразив, що я не стримала сліз і навіть не наважувалась підняти камеру. Але вважаю, що я змогла передати те, що хотіла, і ці світлини залишаться в родинному архіві”, – згадує Анна.
Зараз фотографка облаштувала свій невеличкий простір в центрі міста, де чекає на своїх героїв та їх нерозказані історії. Вона не обіцяє ідеальних картинок, але це будуть справжні емоції, закарбовані на все життя. Справжнє фото фіксує не зовнішність, а душу. І саме в цьому мистецтві Анна Мергут знайшла свою місію – допомогти людям побачити красу та любов, що живе в кожному з нас.
Фото надані Анною Мергут
Інтернет-видання Бессарабії
