Сьогодні, 14 лютого, в Бессарабії відзначають свято Трифона Зарезана – день, що символізує початок весняних польових робіт. З роками змінилися як традиції святкування, так і саме сприйняття цього свята. Як святкували Трифон Зарезан наприкінці XX століття та яке його первісне значення – інтернет-виданню “Махала” розповів збирач місцевих традицій Бессарабії Олександр Полібза, якій вже понад 10 років досліджує культуру нашого краю.
У минулому це свято не мало такого великого значення в суспільстві, як сьогодні. Воно було частиною календарного циклу “Вилчі празніці”, до якого входили свята – Трифонов ден, Стрітення та Семена. Ці дні відзначали з 1 по 3 лютого за старим стилем (з 14 по 16 лютого за новим стилем) і пов’язували з обрядами, що символізували початок весняного циклу та підготовку до нового аграрного сезону.
“Останні 15 років це свято набуло значної популярності в регіоні. Воно прийшло до нас із Республіки Болгарії, хоча навіть там його святкують не у всіх регіонах. Я спілкувався з багатьма старожилами з різних куточків Бессарабії, і вони розповіли, що раніше такого свята тут не було. Саме словосполучення “Трифон Зарезан” мені ніде не зустрічалося. У нашій місцевості цей день називали або Трифонув ден, або Трифунці”, – зазначив на початку розмови Олександр Полібза.
За спогадами старожилів, у ці три дні було заборонено щось різати, за винятком виноградної лози у Трифонув ден, оскільки вважалося, що будь-яке інше використання ножа могло накликати невдачу на господарство. Хліб до цього періоду випікали заздалегідь, нарізали та загортали у шматок тканини, щоб він не висох. У деяких селах існувала традиція, згідно з якою в ці дні не можна було навіть готувати їжу, оскільки це вимагало використання ножа, а порушення заборони могло призвести до неврожаю або втрати худоби.
“Якщо виникала нагальна потреба щось відрізати або відрубати, слід було дотримуватися особливого ритуалу: виходили на поріг із ножицями, ножем або сокирою кілька разів шкребли по поверхні та малювали хрест. Після цього можна було виконати необхідну дію, опісля знаряддя слід було сховати до завершення “Вилчіх празніців”. Мені розповідали, що в селі Суворово (Катлабуг) одна жінка напередодні цього свята прострочила річ на швацькій машинці. Згодом у неї народилася дитина з деформованими пальцями на руці. Також існує повір’я, що в ці дні не можна шити, оскільки у ягнят можуть “зашитися” роти, через що вони не зможуть їсти й будуть слабкими та худими”, – розповів Олександр Анатольович.
Раніше на це свято, за спогадами старожилів із села Кубей, зазвичай збиралося кілька сусідів, щоб символічно обрізати кілька кущів винограду та відзначити подію в тісному колі. У селі Чийшій (Городнє) траплялися випадки, коли для проведення обрізки збиралися і більші групи сусідів.
“Цей день раніше не вважався повноцінним святом, а радше символічним початком весняних польових робіт, коли проводили першу обрізку винограду. Обряд обливання лози вином був не повсюдним – у різних селах до нього ставилися по-різному. Наприклад, у селі Чушмелій (Криничне), за розповідями місцевих старожилів, вино не виливали, адже воно вважалося цінним продуктом, який берегли. Єдиним селом, де мені вдалося знайти підтвердження цього звичаю, стало село Делень. Тут під час обливання лози вином вимовляли слова: “Трохи Господу, нам більше”, вірячи, що коли ділишся з Богом, то він віддячить рясним урожаєм”, – підкреслив Олександр Полібза.
Також у таких селах, як Нові Трояни та Ісерлія побутував цікавий звичай, пов’язаний із випіканням святкової круглої “пітки” (калача). Під час святкування її відносили у виноградники та котили по землі, спостерігаючи, як вона впаде. Якщо “пітка” кілька разів зупинялася верхньою стороною догори, це вважалося добрим знаком – буде багатий урожай. Якщо ж переважно падала долілиць, це віщувало слабкий врожай і можливі труднощі в господарстві.
“Символічно, на початку нового сезону польових робіт у церковній традиції було прийнято приносити насіння для освячення, щоб забезпечити майбутній урожай. Для тих, хто народився цього дня або напередодні й мав ім’я Трифон, цей день мав особливе значення, адже вважався їхніми іменинами. Саме для них він сприймався як свято. Також із цим днем пов’язане народне спостереження за погодою. Ввечері люди виходили дивитися на нічне небо: якщо воно було ясним і рясно всіяним зорями, то зима триватиме ще довго. Якщо ж небо було вкрите хмарами та зірок не було видно, то вважалося доброю ознакою, що весна вже близько”, – розповів про цю цікаву традицію Олександр Полібза.
Інтернет-видання Бессарабії
