Стоматологія – це не просто професія, а покликання, що потребує терпіння, самовідданості та щирої любові до людей. Дмитро Зіновійович Ніколов присвятив цій справі понад три десятиліття. Протягом багатьох років він надавав стоматологічні послуги не лише мешканцям Кам’янського Арцизької громади Болградського району, а й жителям сусідніх сіл. Журналістка інтернет-видання «Махала» завітала до Дмитра Зіновійовича та поспілкувалася з ним з нагоди Всесвітнього дня стоматолога.
Ніколов Дмитро Зіновійович народився в селі Виноградівка Арцизького району в 1953 році. Після закінчення школи він планував вступити вчитися на зубного техніка, але в Балті, куди хотів податися, того року не було набору на цю спеціальність. Тому він поїхав до Одеси й вступив до Одеського медичного училища № 3 на фельдшера. По його закінченні був призваний на службу в армію, де служив санінструктором.
Після армії повернувся до рідного села і понад рік працював фельдшером у місцевій амбулаторії.
«У Виноградівській амбулаторії працювала стоматологом лікарка Анна Іванівна, з якою я потоваришував і часто заходив до її кабінету. Саме тоді я знову згадав про своє давнє бажання займатися стоматологією, і це спонукало мене наважитися вступити до Одеського медичного інституту», — розповідає Дмитро Зіновійович.
На думку лікаря, студентські роки були досить складними. Вдень він відвідував заняття, а ночами доводилося багато вчитися. На другому курсі він одружився з Рибак Оленою Всеволодівною з села Кам’янське, і невдовзі у подружжя народилася донька Наталка.
Одним із найскладніших предметів в інституті була біохімія. Вивчати біохімію доводилося українською мовою, якою пан Дмитро не володів. Викладач був українцем і принципово не погоджувався викладати російською.
«Тоді односелець моєї дружини, кандидат медичних наук Борис Михайлович Топор, який на той час жив у Кишиневі, передав мені підручник із біохімії. В Одесі його неможливо було знайти в жодній книгарні, тож це значно полегшило моє навчання. А загалом, викладачі були чудовими людьми. Особливо запам’ятався професор з хірургії Коваленко Анатолій Федорович, з яким у мене склалися доволі товариські стосунки», — ділиться спогадами Дмитро Зіновійович.
Після завершення інтернатури в місті Білгород-Дністровський Дмитро Зіновійович хотів залишитися там назавжди. Однак в 1983 році його розподілили на роботу до села Кам’янське, звідки була родом його дружина. А наступного року в родині народився син Віталій.
У Кам’янському на молодого лікаря очікували останні кілька років. Головний лікар Микола Іванович, також стоматолог, не встигав поєднувати прийоми пацієнтів з адміністративною роботою. Тому на нового стоматолога чекала велика кількість роботи. В додачу до всього, через нестачу медичних працівників, молодому лікарю довелося працювати на пів ставки терапевтом.
Дмитро Зіновійович і досі пам’ятає, з яким нетерпінням і хвилюванням очікував свій перший робочий день у Кам’янському. Того дня він прийшов на роботу завчасно, і його першим пацієнтом став Михайло Топор – батько доктора медичних наук Бориса Топор, на честь якого сьогодні названа одна з головних вулиць Кам’янського.
«У ті роки диспансеризація дітей була серйозною справою. Два рази на рік потрібно було санувати дітей у шкільному медичному кабінеті, а це займало кілька тижнів. Потім дітей, які потребували додаткового лікування, ми запрошували в амбулаторію. Паралельно з цим треба було вести прийом хворих. А ще я проводив прийоми у сусідньому селі Холмське, бо там не було стоматолога. Ще й на додачу до всього треба було проводити диспансеризацію дорослого населення в обох селах. Було дуже важко, але дякую моїй дружині Олені Всеволодівні, яка працювала зі мною медичною сестрою і була серйозною опорою», — розповідає лікар, згадуючи перші роки своєї роботи в Кам’янському.
Дмитро Зіновійович розповідає, що систематичне санування допомагало боротися з дитячими хворобами зубів. У багатьох дітей були запущені проблеми, адже в ті роки в сільській місцевості гігієні ротової порожнини не приділяли належної уваги.
Лікар зазначає, що в радянські часи всі ліки були безкоштовними, проте їхня якість викликала занепокоєння. Окрім цього, існували серйозні проблеми з медичними інструментами та хронічний дефіцит шприців.
«Ми користувалися ліками, від яких у Європі відмовилися ще кілька десятиліть тому, але альтернативи в нас не було», — згадує лікар.
Однією з найбільших мрій стоматолога було відкриття стоматологічного кабінету, який відповідав би всім технічним нормам необхідним для протезування зубів. Сподіваючись на підтримку, він звернувся по допомогу до голови колгоспу. На засіданні виконкому було ухвалено рішення виділити Дмитру Зіновійовичу 5000 рублів, що за радянськими мірками було значною сумою.
Зібравши кошти, він вирушив до Одеси для закупівлі необхідного технічного обладнання. Однак, як це часто траплялося в радянському союзі, втілити задумане завадила бюрократія, і реалізувати свій план йому так і не вдалося.
До Дмитра Зіновійовича Ніколова зверталися не лише жителі Кам’янського, а й приїздили мешканці сусідніх сіл – Прямобалки, Виноградівки, Главан, Холмського. Окрім того, він ніколи не відмовляв у наданні термінової медичної допомоги навіть у неробочий час.
В 90-ті роки стоматологів перевели на госпрозрахунок. Через це лікарі були змушені підняти ціни на свої послуги, що викликало невдоволення серед населення та призвело до значного скорочення заробітків.
«Тоді моя донька була студенткою, син ходив до школи. Я по пів року не отримував зарплатні. Через фінансові труднощі нашій родині довелося пережити дуже скрутні часи», — ділиться спогадами лікар.
В кінці 90-х в приватному порядку, на запрошення друга та у вільний від основної роботи час, лікар надавав також стоматологічні послуги працівникам Главанського кам’яного заводу, де для нього спеціально облаштували кабінет.
Дмитро Зіновійович зазначає, що ситуація почала покращуватися лише на початку 2000-х років. У цей період в Україні настала відносна економічна стабільність, що сприяло підвищенню рівня життя населення. До країни почали завозити імпортні медикаменти, які відповідали значно вищим стандартам, ніж вітчизняні. Це, своєю чергою, позитивно вплинуло на якість стоматологічних послуг.
«Хочу зазначити, що якісні імпортні препарати нам не постачали. Я часто їздив до Одеси й закуповував їх у спеціалізованих магазинах власним коштом», — розповідає пан Дмитро.
У 2013 році Дмитро Зіновійович вийшов на пенсію, проте змушений був продовжувати працювати, оскільки залишався єдиним стоматологом на кілька сіл. Окрім прийому пацієнтів у Кам’янському, він здійснював прийоми у сусідніх населених пунктах – Холмському, Виноградівці та Надеждівці.
Згадуючи найважчі моменти зі своєї лікарської практики стоматолог каже, що не завжди лікування хворих проходило без ускладнень. Серед ускладнень, які іноді виникали, найсерйознішими, на його думку, були кровотечі. Зупинити кровотечу в ротовій порожнині доволі складно, адже в цій ділянці тіла міститься багато кровоносних судин. У таких випадках лікар завжди використовував марганцівку – найдієвіший метод зупинки кровотечі, який він опанував ще зі студентських років.
Згодом у лікаря з’явилися проблеми зі здоров’ям. Він переніс кілька операцій, які дали ускладнення на праву руку, що змусило його остаточно завершити лікарську практику. Внаслідок цього жителі кількох сіл залишилися без стоматологічної допомоги, що стало серйозною проблемою, особливо для літніх людей, які не мають змоги дістатися міста.
«Остаточно залишити лікарську справу мене змусили навіть не стільки проблеми зі здоров’ям, скільки те, що всіх стоматологів зобов’язали стати приватними підприємцями. Я зрозумів, що це для мене непосильна ноша, і у 2020 році вирішив остаточно піти на пенсію. Зараз, на заслуженому відпочинку, я займаюся городом і доглядаю за домашнім господарством. Онуки та діти роз’їхалися через війну та навідуються до нас з Оленою Всеволодівною зрідка», – розповідає Дмитро Зіновійович.
Архівні фото надані Дмитром Зіновійовичем
Інтернет-видання Бессарабії
