Пантелій Опанасович Топалов — підприємець, який володів власною шевською справою. Високий рівень майстерності прославив його далеко за межами рідного села Ташлик. Замовники мріяли отримати взуття, створеного саме руками Пантелія Опанасовича. Історію становлення шевця з села Ташлик (нині Кам’янське) першої половини ХХ століття журналістці інтернет-видання «Махала» розповів син майстра — Георгій Топалов.
У першій половині ХХ століття серед місцевих підприємців села Ташлик особливо вирізнявся Топалов Пантелій Опанасович, який займався пошивом, ремонтом і продажем взуття. Пантелій народився у місті Болград, і з ранніх років долучився до світу ремесла. На початку 1900-х років його, ще маленького хлопчика, віддали навчатися до шевської фірми «Майстерня модельного взуття», що належала чеським майстрам.
Спочатку хлопець виконував допоміжні завдання: підмітав майстерню та готував інструменти, але завжди уважно спостерігав за майстрами, вивчаючи всі їхні дії.
«На другий рік навчання батько вже вмів виготовляти туфлі та черевики із заготовок. Чеський майстер, помітивши його старанність і неабиякий талант, запропонував навчитися самостійно виготовляти заготовки. Наступні два роки тато наполегливо працював, удосконалюючи свої навички в цьому напрямку», — розповідає Георгій Топалов.
Нарешті настав час вирішального випробування — випускного іспиту, який визначав право на самостійну діяльність. Кожному учневі надавали комплект матеріалів для пошиву однієї пари взуття. Пантелій створив елегантні дамські лаковані туфлі «КАНТЕС» на високих підборах. Витонченість і майстерність виконання вразили власника майстерні, який нагородив юнака не лише щирою похвалою, а й дорогим коричневим шевйотовим костюмом — тоді як інші учні отримали традиційні сині костюми.
Після завершення навчання в шевській майстерні Пантелій, порадившись зі своїм товаришем перукарем Жорою Калєвим, вирішив переїхати до села Ташлик. Це село вабило своєю активністю: тут збиралися базари, з’їжджалися торговці і водночас у селі поступово зростала чисельність інтелігенції. У Ташлику Пантелій влаштувався майстром у шевську майстерню Федора Булгарова. Дім Булгарова, разом із майстернею, розташовувався в центрі села, неподалік від лазні. У майстерні працювало близько 10–12 осіб, які займалися ремонтом взуття та його виготовленням на замовлення.
У 1930 році Пантелій одружився з Оленою Галацан, донькою столяра Георгія Галацана, який переїхав до Ташлика з Ізмаїлу в пошуках заробітку. Того ж року в молодого подружжя народилася донька Катерина. Родина оселилася в будинку майже в самому центрі села, по сусідству із виноробом Гербалі. Слава про майстерність шевця Пантелія, якого клієнти лагідно називали Пантюшею, швидко розлетілася селом. Замовники часто наполягали, щоб їхнє взуття виготовляв саме він.
«Зростання популярності мого батька як майстра створило напругу між ним і власником шевської майстерні, де він працював. У 1936 році батько наважився розпочати власну справу. Тоді в родині очікували народження третьої дитини. Батько придбав будинок у розстрочку та облаштував у ньому власну майстерню. Колеги, які його поважали, з нетерпінням чекали відкриття нової майстерні, щоб перейти працювати до нього на кращих умовах. Восени того ж року наша родина переселилася до нового будинку. Майстерня з вивіскою «Chez Maria» (румунською мовою «Майстерня взуття») із зображенням великого чобота стала центром уваги в селі», — згадує Георгій Топалов, син майстра.
До 1940 року слава про майстерного та чесного шевця Пантелія Топалова поширилася далеко за межі Ташлика. У найкращі часи в його майстерні працювало до 14 майстрів та підмайстрів. Серед найкращих майстрів вирізнялися Іван Букін, Опанас Урсакій, Мишулика Сандульський, Петрик Волощенко, Митя із села Задунаївка та Іларіон Гончаренко.
«Батько майже ніколи не сідав на низьку ремінну шевську лаву, як це було звично для майстрів. Він більшість часу, а іноді й ночами, проводив стоячи за робочим столом зі спеціальною поверхнею, викроюючи та зшиваючи на швейній машинці ZINGER заготовки для модних туфель, чобіт-штульбах чи простих робочих черевиків», — згадує Георгій Топалов.
У 1940 році почалася короткочасна радянська окупація, яка не внесла значних змін у життя ташликчан. Однак з початком Другої світової війни настали важкі часи. Чоловіків масово забирали до армії, люди зубожіли. Попит на нове взуття різко знизився, натомість значно збільшився обсяг ремонтних робіт. Через економічні труднощі Пантелій був змушений розпустити працівників, а сам продовжив працювати у невеликій теплій кімнаті, часто обмінюючи відремонтоване взуття на їжу, щоб прогодувати родину.
Після війни радянська влада об’єднала шевців у артіль імені Тимошенка, і Пантелія Опанасовича призначили її головою. Проте гострий дефіцит матеріалів — хрому, юфти, шевра, підошов та інших ресурсів — ускладнював роботу. До того ж важкі голодні 1946–1947 роки змусили майстрів залишити артіль і повернутися до роботи вдома.
«Батько продовжував працювати вдома у невеликій, але затишній кімнаті, яку освітлювало лише тьмяне полум’я гасової лампи. У 1946 році в нашій родині народилася моя сестра Євгенія, яка принесла з собою тепло та надію після страшної втрати — загибелі мого брата Костянтина у 1944 році від вибуху фаустпатрона. Проте підприємницька діяльність батька почала поступово добігала кінця, значною мірою через політику радянської влади, яка нещадно придушувала будь-які прояви приватної ініціативи», — розповідає Георгій Топалов.
На головному фото будинок Пантелія Топалова в наші дні. На фото та частина, в якій знаходилася шевська майстерня
Інтернет-видання Бессарабії
