Цей день у Бессарабії – не тільки час підбивання підсумків для чабанів та господарів, а й важливий момент для всіх мешканців села, які поважають природні цикли та традиції. Гагаузи називають це свято Касим, а болгари – Дмитрієв день. Православні віряни в цей день вшановують пам’ять святого Дмитра Солунського.
З давніх-давен рік поділявся на дві чітко виражені частини, що мало не лише практичне, а й релігійно-культурне значення. Так, перша частина року, від дня святого Георгія (Хедерлез), який відзначають 6 травня, до дня святого Дмитра (Касим), що припадає на 8 листопада, вважалася періодом літа. В цей час природа у розпалі свого розвитку, а господарська діяльність на землі досягала найбільшої інтенсивності.
Натомість друга частина року була часом зимового спокою. Це була пора затишку, завершувалися роботи на присадибних ділянках і в господарстві, починалася підготовка до зимових свят.
Це була особлива дата для всіх, хто мав тісний зв’язок з природою та худобою. Сезон починався в день святого Георгія (6 травня), коли стада виходили на зелені луки, а чабани вирушали у свій традиційний піврічний шлях по пасовищах. За старих часів чабани зазвичай підраховували свої стада, коли відправляли худобу з полів до зимових загонів. Це відбувалося саме до дня святого Дмитра 8 листопада. В цей день господарі розплачувалися з чабанами за літній період і домовлялися на наступний рік.
За традицією, господарі робили жертвопринесення, готували курбан або каварму з баранини. Зазвичай жертвоприношення робили й в день святого Георгія (Хедерлез), щоб рік був вдалий.
У цей день також завершувалася велика частина польових робіт. До цього свята потрібно було зібрати городину, закінчити осінній посів, підготувати землю до зими. В цей час господарі активно працювали над тим, щоб забезпечити родину на зиму продуктами харчування. Багато хто вже на той час мав молоде вино, яке зберігали в льохах, щоб наприкінці осені та взимку мати запас на святкові зустрічі та важливі родинні події.
У Бессарабії в цей період відбувався великий гостинний обмін. Оскільки багато сіл мають тісні зв’язки з сусідніми, святкування часто набувало форми міжселищних зібрань. Люди відвідували одне одного, приносили їжу, вино й подарунки. Зазвичай ці святкування тривали кілька днів. Логічним продовженням свят стали великі ярмарки, де продавалися харчі, худоба, а також можна було придбати нові інструменти для майбутніх польових робіт.
Фото Валерія Гайдаржи