13 років тому у місті Вилкове оселився письменник та краєзнавець Валерій Чебаненко. Увесь цей час він досліджує місцевий побут, історію та життя цього регіону. У 2019 році вийшла друком його книга “Стародавні таємниці острова Зміїний”, а сьогодні письменник працює над створенням книги про освітян міста Вилкове різних часів. За свій погляд на життя місцеві мешканці називають його містиком, а сам Валерій Іванович і не проти, оскільки впевнений, що люди досить часто стикаються з речами, які вони не усвідомлюють.
Журналістка інтернет-видання “Махала” завітала до Вилківської громади та поспілкувалася з загадковим письменником.
Валерій Чебаненко досліджує історію острова більшу частину свого життя – вже понад 30 років. У своїй книзі “Стародавні таємниці острова Зміїний” він розповідає про життя острова ще з античних часів та розвіює популярну легенду, зауважуючи, що храму Ахілла там не було. Натомість наводить гіпотезу про існування храму закритого типу, куди мали доступ лише адепти вищого рівня для проведення таємних служінь. У праці автор залишає багато питань на розсуд читача, але дає змогу озброїтись історичними фактами, географічними відомостями та легендами.
З початком повномасштабного вторгнення про острів дізналося багато людей як в Україні, так і за кордоном. З того часу до цього місця прикуто багато уваги. Валерій Іванович впевнений, що встояти острову допомогли вищі сили.
“Перша згадка про Зміїний – згадка, як про культове місце. Культові місця завжди охоронялись не тільки богами, а й страхом тих людей, які хочуть зруйнувати це місце. Якщо Зміїний – культове місце, яке обчислюється тисячоліттями, отже те, що ми називаємо потойбічним світом, має його захистити. Протягом усього історичного періоду цей острів був забороненою зоною. Духовний світ проявляється через матеріальний, і прояви забороненої зони можуть бути різними. Наприклад, в радянські часи, коли тут зробили прикордонний пост, на острів можна було потрапити тільки з дозволу КДБ – секретна зона. Це духовний світ зробив так, щоб людина не мала права туди потрапити. Коли я дізнався про захоплення росіянами острова 24 лютого 2022 року, то зрозумів, що починається гаряча війна не тільки на фізичному рівні, а й у духовному. Я впевнений, якщо почали обстрілювати Зміїний – іде війна у духовному світі. Звісно, я намагався передбачити, що ж з цього вийде. І я зрозумів, що поки йде війна духовна, там нічого не буде. Бачите, там знову закрита територія. Я поспілкувався з військовими, проаналізував події й хочу сказати, що продовженню книги про Зміїний – бути”, – поділився роздумами письменник.
Валерій Іванович впевнений, що острів Зміїний набув особливого значення не 24 лютого 2022 року, а в той момент, коли утворився в Чорному морі. Він бачить чітку паралель: хто втрачає острів з-під контролю – втрачає себе.
“Спілкуючись про значення острова давайте “пройдемо” по періодах. Ми можемо судити про якісь події тільки тоді, коли вони вже відбулись. Російська імперія володіє Північним Причорноморʼям і Зміїним. Як тільки вона втрачає острів – втрачає землі. Утворилась Румунія – він входить в склад Румунії. Далі утворюється Радянський Союз – Зміїний в його складі. 1991 рік – розвалюється союз, а Україна зʼявляється як незалежна держава зі Зміїним у складі. Хто втрачав Зміїний – втрачав державність. Випадковість? Можливо. Острів, що знаходиться в дельті, має стратегічне значення – це реальність матеріального світу. Але ж є духовний. Наразі Зміїний – це Україна. Росія змогла тимчасово окупувати інші території, але не його. То духовний світ на Зміїному допомагає Україні і береже її”, – розповідає Валерій Чебаненко.
Після завершення війни в багатьох людей, ймовірно, виникне бажання відвідати легендарний острів. Валерій Іванович певен, що організовувати туди туристичні тури не варто, адже “заборонена зона має такою і залишитись”.
Валерій Іванович захоплено відгукується про вилковців. Окрім завзятої працелюбності, навіть трудоголізму, відзначає схильність місцевих до екстрасенсорних здібностей, причому не тільки жінок, а й чоловіків. Посилаючись на книгу Вальтера Цісика “Нескінченний потік” додає, що містичність завжди була притаманна цьому регіону. Підтвердженням цих слів є той факт, що впродовж 1941-1944 рр. на островах поблизу Вилкове знаходилась група вчених з Третього Рейху, організації “Аненербе”, яка вивчала цей феномен, а саме віщунство.
“Коли ми говоримо про духовний світ, ми найчастіше проявляємо невігластво. Для мене відправною точкою був один момент. У мене був сусід, доктор технічних наук. Десь через пʼять років спілкування я поставив йому одне питання: “А чи вірите ви у духовний світ?” І почув відповідь: “Валєр, я ж доктор технічних наук. Звісно, вірю!” І він навів простий шкільний приклад – якщо люди не бачать радіації, це не означає, що її не існує. За його словами, духовний світ – це певний вид енергії. Тож його існування не можна заперечувати”, – ділиться Валерій Іванович.
Письменник вважає, що велику роль у становленні людини відіграє його перший вчитель. Саме тому свою наступну велику працю він присвятив цій професії. Новому проєкту “Освіта міста Вилкове” Валерій Іванович присвячує зараз увесь час. Спочатку він був задуманий, щоб пригадати всіх вчителів міста, починаючи з першої школи. Але, заглибившись в цю тему, письменник зрозумів, що він буде набагато ширший.
Зараз краєзнавець збирає докупи спогади учнів, розташування перших шкіл, біографії викладачів, перші фотографії. Однією цікавою історією Валерій Іванович поділився і з читачами “Махали”.
“Розповідав мені один знайомий, що під час його навчання у 1971-1973 роках у Вилкове було дуже багато золотих медалістів. В перший рік в Міністерстві освіти подумали, що забагато, але пропустили. Наступного року – ще більше, направили комісію. Тестували викладачів, учнів – звичайні середньостатистичні люди. Зацікавилась Москва – знову тестували всіх – такі ж, як і в інших містах і селах. Я запитав, що ж написали у висновку комісії? А він сміється, і каже: “Написали, що тут багато риби, а вона багата на фосфор, який позитивно впливає на мозкову діяльність”. Звісно, що справа далеко не в рибі, але це явище й досі складно пояснити”, – зауважує Валерій Іванович.
Він впевнений, що за допомогою цього проєкту йому вдасться оспівати професію вчителя й привернути до неї увагу молодого покоління, адже сьогодні в Україні є тенденція до зменшення кількості освітян. Особливо гостро нестача кадрів відчувається у сільській місцевості.
“Сподіваюся, що ця книга приверне увагу вищого керівництва до архіважливої професії та проблеми, бо мова йде про майбутні покоління. Хотілося б, щоб ця праця надихнула колег з інших громад Бессарабії, де історія освіти не менш цікава, і вони теж зберегли ці знання”, – ділиться краєзнавець.
Інтернет-видання Бессарабії
