Афанасій Афанасійович Дерменжи народився 15 березня 1941 року в селі Червоноармійське (нині – Кубей) Болградського району Одеської області. Виріс у безводних Буджацьких степах Бессарабії на території, де компактно проживали біженці болгари та гагаузи. Ще в молодості чоловік переїхав на Херсонщину, де відіграв ключову роль в будівництві Антонівського мосту через річку Дніпро бувши головним інженером на будівництві.
Журналістка інтернет-видання “Махала” поспілкувалася з чоловіком, який поділився спогадами про свій професійний шлях, а також жахливими згадками про життя в окупації та трагедії після підриву Каховської ГЕС.
“У 1959 році я успішно закінчив Червоноармійську середню школу. У 1960 році був мобілізований до лав Радянської Армії. У 1961 році закінчив з відзнакою школу молодших авіаспеціалістів у Канську. Для подальшого проходження служби мене направили в Полтаву, у дивізію дальньої бомбардувальної авіації повітряним стрільцем-радистом. У жовтні 1962 року, у льотному складі дивізії дальньої бомбардувальної авіації, брав участь у Карибській ядерній кризі (конфлікті між СРСР і СІА). У 1963 році демобілізувався і вступив до Харківського державного університету на механіко-математичний факультет. У 1965 році перевівся і 1969 року закінчив Харківський автомобільно-дорожній інститут за спеціальністю «Інженер шляхів сполучення». Був направлений в Олешки Херсонської області в новостворене дорожньо-будівельне управління – ДБУ-59. Свою трудову діяльність розпочав на посаді майстра. Пройшовши всі щаблі професійного зростання – майстер, виконроб, старший виконроб – 1974 року був призначений на посаду головного інженера ДБУ-59, а 1979 року наказом керівника «ТРЕСТ „ЗАПОРІЖБУД“,– розказує про свій шлях Афанасій Афанасійович.
Після Другої світової війни, щоб потрапити з Херсона на лівий берег в Олешки чи Крим, треба було їхати через Запоріжжя. У 1955 році, після вводу в експлуатацію Каховської ГЕС, відкрили рух автотранспорту через неї. Але цього все одно не вистачало. Тому виникла гостра потреба в будівництві мостового переходу. Головним інженером будівництва став Афанасій Афанасійович.
“У 1965 році обласне керівництво Херсонщини звернулося до Ради міністрів України з проханням побудувати автомобільний мостовий перехід між містами Херсон та Олешки, через річки Дніпро та Конка. Рішення приймалося понад 12 років. Основна причина відмови – брак коштів. Україна потребувала відбудови та подолання наслідків Другої світової війни. Та все ж, у 1977 році почалося велике будівництво тих часів: мостовий перехід через річку Дніпро у місті Херсон. Це повна назва, як уточнює Афанасій Дерменжи. Цей об’єкт має протяжність 10 кілометрів, а будували його два генеральні підрядники: Миколаївський мостовий підряд №73 і ШБУ-59, Олешки, Запорізький трест “Запоріждорстрой”. На той час я був на посаді головного інженера ШБУ-59. Ми отримали інформацію з Києва, що нам відправили технічну документацію на будівництво мостового переходу. Потрібно ознайомитись і розпочати роботи. Так все і почалося” – розказує Афанасій Афанасійович.
24 грудня один з найвідоміших мостів України Антонівський міг би відзначити 38-річчя з дня зведення, але російська армія підірвала його на світанку 10 листопада 2022 року, коли тікала з правобережної Херсонщини.
Коли розпочалася повномасштабна війна Афанасій Афанасійович разом з дружиною був вдома в Олешках. Рано вранці вони почули вибухи, снаряди летіли зі сторони Олешків у напрямок Херсону. Тоді вони зрозуміли, що розпочалася підступна війна.
“Вибухи не припинялися ні вдень, ні вночі. Ми лягали спати зі страхом, що можемо не прокинутися завтра, бо кожен день бачили, як снаряди прилітали у будинки людей, як гинули люди та горіли населені пункти, але ми не знали ще, що нас очікує далі”, – згадує Афанасій Афанасійович.
553 дні в окупації та 45 днів у водяній пасці. Хто міг подумати, що у свої 80 років Афанасію Афанасійовичу знову прийдеться пережити війну, холод і голод.
“Коли окупанти підірвали Каховську ГЕС нам казали, що вода не дійде до Олешків, але вже на наступний день ми побачили як почала прибувати вода, через добу будинки були потоплені та глибина води складала від 4-х до 8-ми метрів. Ми були в оточенні води 45 днів, їжа закінчилася і ми дуже чекали на допомогу. Коли вперше прийшли волонтери та запропонували нас вивезти, я відмовився, бо не хотів покидати свій дім. Не було звʼязку, телефони розряджені, передати близьким, що ми живі нам вдалося тільки після того, як до нас приїхали волонтери. Вони привезли води та продуктів, а також паливо, і я зміг запустити генератор, трохи зарядити телефон та подзвонити онукам”, – розказує Афанасій Афанасійович.
Більше дивіться у відео.
Інтернет-видання Бессарабії
