Історія та традиції завжди в фокусі уваги видання “Махала”. Нещодавно журналістка видання мала можливість поспілкуватися з одним зі старожилів міста Болград Степаном Милдовим, який розповів, як в часи його молодості відбувалося одруження, які існували традиції та обряди. Ми радо ділимося з читачами цими спогадами.
Якщо у батьків була дочка на виданні, то вона не мала права виходити на вулицю одна, без супроводу брата чи батька.
В ті часи за звичаєм влаштовували посиденьки (сидянки). На них збиралися заміжні жінки та молоді дівчата зі своїми матерями чи братами. Хтось пряв шерсть, хтось вишивав. Усі чимось займалися. Через деякий час приходили хлопці, розпочиналися розмови, знайомились. На таких посиденьках хлопці обирали собі наречених. Прийшовши додому, вони повідомляли батькам про дівчину, на якій хотіли одружитися. Батьки дізнавалися про становище родини нареченої. Якщо їх все влаштовувало, то посилали сватів. Хотіла дівчина чи не хотіла виходити заміж за цього парубка – слово батька було законом.
У середині 50-х на початку 60-х років усе змінилося. У парку в Болграді був танцмайданчик, там молодь знайомилася. Якщо молоді люди полюбили один одного, то повідомляли своїх батьків. На той час не було вже жорстких правил та вимог, як раніше. Батьки нареченого посилали сватів до батьків нареченої. Якщо була отримана згода з обох сторін, то обговорювали дату весілля. Крім цього батьки нареченої повинні були обдаровувати на весіллі рідних нареченого, кума та куму, їхніх дітей, якщо вони були.
За кілька днів до весілля молодята вибирали собі шаферів, одна пара була з боку нареченого, друга пара з боку нареченої. Наречений наймав легкову машину для себе та кума з кумою. У п’ятницю, напередодні весілля, друзі нареченого наймали вантажну машину і вже без нареченого їхали піднімати посаг нареченої. Все це відбувалося у супроводі музики.
У нареченої на них чекали. Машина заїжджала на подвір’я. А в цей час хтось із друзів нареченого залазив у курник, щоб упіймати півня. Півня акуратно прив’язували до високого держака. Коли посаг був завантажений до машини, після частування, здійснювали коло містом під музичний супровід. У цей час у будинку нареченого на машину чекали прискіпливі бабки, які оцінювали привезене добро. Посагом нареченої обставляли кімнату молодих. До нього входили двоспальне ліжко, матрац, перина, постільна білизна, шифоньєр, два стільці та багато іншого.
У день весілля, в неділю близько 11 годині, в будинку нареченого збиралися гості. Шафери зі своїми дівчатами приїжджали машинами. Легкова машина нареченого теж чекала на вулиці. Спочатку їхали за кумом та кумою у супроводі музики. Там на них чекали, зустрічали, пригощали, після цього їхали за нареченою. Ворота та хвіртка будинку нареченої були зачинені. На вулиці біля воріт стояли хлопці та без викупу не віддавали наречену. Починалися торги. Цим займався кум. Наречена дуже гарна, за просто так віддавати ніхто не збирався – будьте ласкаві, платіть.
Зрештою торги закінчувалися. Домовлялися на відро вина та гарну закуску чи грошима. Ворота відчинялися, машина заїжджала за нареченою. Вона у вінчальній сукні, з красивою зачіскою. Наречений підходить до неї, ніжно обіймає та цілує її. І всі, хто підключений до цього процесу, сідають у машини та їдуть до РАГСу на реєстрацію.
Після реєстрації молоді їхали кататися містом, а потім йшли до будинку нареченого. Усі гості розходилися по домівках відпочивати до вечора. У тому числі відвозили додому кумів.
Кум і кума – це найважливіша пара на весіллі. Від них залежало проведення весільних церемоній. Тому молоді обирали собі кума та куму з життєвим досвідом.
На той час у будинку нареченої йде бурхлива підготовка до подальшої церемонії. Вже надвечір, годині о 18, збираються гості. Це чоловік 25-30, та під музику з подарунками йдуть до нареченого. Дорогою гармоніст таку запальну музику заводить, що перехожі зупиняються і танцюють болгарське хоро разом із гостями нареченої. Їх, звичайно, пригощають. Підійшовши до будинку, гостей нареченої зустрічає інша музика. Усі вітають молодих, обіймаються та цілуються.
Музиканти нареченого та нареченої виконують спільне запальне хоро, навіть сусіди та перехожі не витримують і пускаються у танець. Далі гості нареченої сідають за святковий стіл. Але перед цим обдаровують рідних нареченого. Спочатку дарують подарунок батькові та матері, потім дарують куму та кумі та їхнім дітям. Після вже всім іншим родичам, але подарунки вже скромніші. Тепер уже можна повністю віддатися гулянню. Через годину, а то й більше, гості нареченої дякують батькам нареченого за привітний прийом і повертаються до будинку нареченої, де продовжують святкування. Те саме відбувається і в будинку нареченого.
Години о третій ночі молодих відправляють спати, а скрупульозні бабки чатують біля дверей. Вранці будять молодих, першими заходять бабки, щоб перевірити та переконатися у непорочності нареченої. Переконавшись у її чесності, гості нареченого йдуть до будинку батьків нареченої, щоб подякувати їм за дочку.
Знову сідають за стіл і продовжують весільний бенкет. Де не взялася людина з тачкою, гості хапають батька нареченої, садять у тачку та вивозять на вулицю, шукаючи найбрудніше місце, там і вивалюють його. Той, хто не знав болгарських звичаїв і не розумів цього, обурювався. Іноді доходило до рукоприкладства. Те саме проводили з матір’ю нареченої, але акуратніше. Гості гуляли ще трохи та втомлені, трохи хмільні, розходилися по домівках.
О третій годині дня кум і кума мали нагодувати наречену. Збиралися у вузькому колі, одні родичі. Молодих саджали окремо. Кума, сидячи навпроти них, діставала баночку меду та підносила нареченій мед десертною ложечкою. Та відкривала рота, а кума розмазувала мед по обличчю і зверталася до нареченого: “А тепер покажи нам, як ти її любиш.” Нареченому нічого не залишалося, як облизувати наречену. Сам теж весь обмазувався медом. Тоді наречена починає його облизувати. Все це відбувалося під загальний сміх гостей. Після цієї веселої процедури всі сідали за святковий стіл та гуляли до пізньої ночі.
Ось і весіллю прийшов кінець. Наступного року справляли народження немовляти та хрестини, на радість молодим та батькам. Але це вже інша історія.
Фото ілюстративні з Бессарабія. Буджак.