Якщо хтось вперше потрапляє в Бессарабію, то обов’язково звертає увагу на особливості місцевої архітектури. Великі будівлі схожі на лайнери, розкидані серед степу. Вони надають краєвиду особливого шарму, привертають увагу своєю масштабністю та традиційними елементами, які відображають багату історію та культуру цього регіону. Таємниці та особливості будівництва домів Бессарабії вивчав журналіст видання “Махала”.
Перший етап – підготовка до будівництва. У кожному селі збиралася своя команда людей, зазвичай це були родичі, знайомі та сусіди. Всі приходили на “менджію” (процес спільної роботи) і разом починали процесс підготовки будматеріалів.
Традиційно майже всі будинки в Бессарабії будувалися з лампачів, а сам процес будівництва можна вважати частиною культурної спадщини. Причин будівництва з лампачу декілька: по-перше, слаборозвинений ринок будматеріалів в той час, по-друге, дома з лампачів краще тримають температуру. Влітку зберігають прохолоду, а взимку тепло.
Основним матеріалом для лампачів була жовта глина, яку здобували на околицях села. До неї в зазначеній пропорції додавалась солома та кінський гній. Після додавали воду. Цю суміш потрібно було ретельно вимісити, оскільки від цього залежала якість майбутнього будівельного матеріалу. Глину здебільшого топтали ногами люди, але якщо у господаря був кінь, його залучали до цього важкого процесу, щоб полегшити людям роботу.
Потім глину утрамбовували в спеціальні форми, які називаються “калип”. Кожна форма могла мати від двох до шести ємностей для виготовлення “лампачу”. Сформовані вироби розміщували на рівній поверхні та залишали на сонці до повного застигання.
Після завершення роботи господар майбутнього будинку обов’язково збирав усіх помічників на вечерю. Процес менджії полягав в тому, що учасники команди були взаємопов’язані, тому мали допомагати один одному під час кожного будівництва. Найчастіше меджії проходили у вільний від роботи час, у вихідні дні, тому люди майже не відпочивали від важкої фізичної роботи.
Така система взаємної праці зберігалася навіть до початку 2000-х років, але з часом зникла, бо відпала потреба робити лампачі, на ринку з’явилися сучасні будматеріали.
Зсередини дома з лампачів також обмазували глиною. Це було особливе мистецтво – вирівняти стіни та стелю. Зазвичай робили дві мазки – перша груба. В ній брали участь чоловіки. А друга – тонка з вирівнювання, нею зазвичай займалися жінки. Для грубої мазки використовували глину з соломою. А для тонкої – з половою (подрібнена солома).
Потім стіни білили вапном, іноді додавали крейду, або спочатку набивали річним піском, а потім білили. Це не тільки ще більше вирівнювало стіни, але й слугувало додатковою теплоізоляцією та прикрашало кімнати. Вважалося, що на набиті стіни краще лягає вапно і добре тримається.
Будівництво в Бессарабії було дуже екологічним, бо використовувалися сугубо природні матеріали. Вапно не тільки надавало стінам білого кольору, але й виконувало роль дезінфектора.
Типовий будинок у Бессарабії складається з двох частин. Першу частину здебільшого складають великі кімнати. Гагаузи називають їх “бююк евляр”, болгари – “голямата къща”, а молдовани – “каса маре”. Друга частина складається зі звичайних маленьких кімнат.
У великих кімнатах сім’я не жила, вони використовувалися як гостині або для проведення великих святкових заходів – такі як весілля, день народження, хрестини, поминки та інші. Також тут знаходились скрині з посагом господарки, тому ці кімнати максимально прикрашались ручними виробами, щоб продемонструвати майбутнім гостям всю майстерність жінки.
Оскільки ці кімнати прохолодні, то тут міг зберігатися великий запас продуктів. Самі ж господарі жили в кількох маленьких кімнатах. Одна з причин такого розселення – економія палива. У степовому регіоні дерев мало, плюс меншу площу легше обігріти. Іноді ці дві частини будівлі навіть мали окремі входи, щоб холодне повітря з великих кімнат не потрапляло в житлові приміщення.
Найпопулярнішим матеріалом для перекриття даху був шифер. Але до появила шиферу дома перекривали очеретом. Шифер був відносно дешевим і доступним. Однак більш престижним вважалося покрити дах черепицею, оскільки вона була значно довговічнішою. Черепиця надавала будинкам багатий вигляд і підкреслювала статус власників. Більше цінувалася червона черепиця, вона була дорожчою. Черепиця також забезпечувала кращу теплоізоляцію.
Таким чином, вибір матеріалу для даху був не лише питанням фінансових можливостей, але й способом продемонструвати свій статус.
Також однією з характерних особливостей будинків того часу були високі горища. Вони слугували місцем зберігання врожаю зернових культур, таких як пшениця, кукурудза, ячмінь та інші. Високі горища забезпечували вищу температуру повітря, що сприяло швидшому підсиханню та збереженню врожаю в оптимальних умовах.
На подвір’ї часто можна побачити відокремлену маленьку будівлю. В Бессарабії це приміщення називають – літня кухня. Історія всіх великих “лайнерів” починається саме з таких невеликих будинків. Більшість сімей до появи можливості будувати великі приміщення мешкали саме тут.
Вони зазвичай складалися з двох-трьох кімнат, між якими розташовувалася велика піч – “соба”. Вона використовувалася не тільки для приготування їжі, а й для обігріву. Поруч із піччю робили платформу з дощок, яку місцеві називають “пат” або “одар”. Зверху застеляли “хасиром”(накидкою зробленою з очерету) На ньому спала вся родина. Хоч приміщення були й досить маленькі, але в таких умовах часто виростало 8, 9 і навіть більше дітей.
Під такими будинками міг знаходитися підвал, де зберігалися харчі. Особливо він був корисний в літній період, бо не було холодильників. У підвалі зберігалися картопля, буряк, морква, різні закрутки, такі як компот або повидло, але також були продукти, які притаманні цій місцевості, наприклад, банки з бринзою, спеціями та різними маджами. Окремо в діжках зберігали квашені овочі – туршу. У підвалі стояли і бочки з вином.
У наш час з’явилося багато можливостей для будівництва нових будинків. Сучасні технології дозволяють створювати будівлі швидше та зручніше. Багато традиційних будівель також зазнають змін. Вже немає такого розділення на великі, або маленькі кімнати. Вони всі добудовуються, перебудовуються, адаптуючись до сучасних потреб, але їх зовнішній вигляд залишається таким самим, зберігаючи дух та автентичність бессарабської архітектури.
Інтернет-видання Бессарабії
