Двадцятивосьмирічна Олександра Згурська переїхала у Бессарабію, щоб працювати із молоддю. Три місяці, з травня по липень, вона проведе у Василівській громаді, де для місцевих юнаків та юначок проводитиме освітні події.
Перебуватиме в громаді вона в рамках довгострокового волонтерства від ГО “Будуємо Україну Разом”. Це тримісячний проєкт орієнтований на підсилення ініціативних команд, що працюють із молоддю в невеликих громадах. А для волонтера/ки, які беруть участь в проєкті, це можливість отримати цінний досвід, здобути важливі для себе навички з проєктного менеджменту та комунікацій.
Сама Олександра має дві вищі освіти, завдяки першій є професійним психологом, тож вміє гарно відчувати людей та легко знаходить до них підхід. А за другою — менеджерка соціокультурної діяльності.
Чому ти вирішила податись на проєкт та на три місяці поїхати у віддалений куточок України?
Вирішила зробити собі такий стоп. В мене зараз на руках велика карта можливостей: вступ в аспірантуру, участь у різних проєктах, мені пропонують сертифікацію в Латвії і при цьому всьому багато хто рекомендує виїжджати. Під час повномасштабної війни працювала кризовим військовим психологом, але за майже три роки роботи в хард режимі сильно втомилась, бо об’єктивно це робота 24/7, яка вимагає постійної віддачі.
До того ж раніше я працювала пів року в БФ “Діти героїв” і мені як дівчині, яка чекає військового додому, було суперважко працювати із родинами, які переживають втрату. Для мене це було занадто.
Тож із лютого я перебувала в стані, коли не знаю що робити, куди йти. Для мене проєкт Довгострокового волонтерства від БУР — це такий острівець безпеки, коли я можу не приймати рішення, не думати, що мені робити завтра.
Ти потрапила в унікальний за своєю суттю регіон. Як тобі пізнавати інші грані культурного різноманіття України?
Клас! Для мене було відкриттям, я взагалі не думала, що в Україні є реальні поселення болгар, албанців та гагаузів. Я разом із представником місцевої команди поїхали на фестиваль “Великий Курбан”. Відкрила для себе чимало традиційних ігор. Мене захоплює те, що тут ти одразу свій. Тобі не треба розповідати хто, що ти, звідки ти. Прийшов — і ти одразу свій.
Які твої перші враження від перебування у громаді? Адже ти не просто змінила місце проживання, а подолала понад півтисячі кілометрів до нового дому в особливому етнорегіоні.
Мені було абсолютно все одно куди їхати, аби в село. Я пробувала жити у Львові, Одесі, Києві, Ірпені, Житомирі… Однак міста, їхню сірість та депресивність людей складно витримувати. А будучи в селі, я виходжу, тут пташки співають, сонце світить. Стає краще. У мене була можливість обрати громаду, в яку їхати: переглядала презентації про міста/села, які подались на цей проєкт. Я мріяла про хату-мазанку і виключно тому я вибрала Василівську територіальну громаду. Стався такий потужний метч.
Коли переїхала вже сюди, то в мене стався культурний шок від гостинності людей. Зараз маю повний холодильник яблук, бринзи, яєць, які подарували місцеві. А коли я заїжджала у хату, де перед цим півтора роки ніхто не жив, 6-7 жінок допомогли мені відмивати хату. Після життя в місті сильно відчувається контраст: раніше я не знала навіть імен сусідів, а тут люди просто прийшли, бо хочуть допомогти.
Чи вдалось вже познайомитись із місцевою молоддю?
Тут молодь дуже активна, але їм бракує спрямування, їм бракує визначеності, що робити далі після школи. На жаль, діти по завершенні навчання рідко коли розглядають вступ в університет. Найчастіше вони їдуть просто працювати за кордон, бо тут дуже критична історія із роботою.
Що б ти хотіла втілити у громаді?
Щопонеділка організовую український розмовний клуб, щовівторка — психологічна ресурсна група, по середах плануємо робити вечорниці, а в четвер — зустрічі по фінансовій грамотності. Хочу, щоб це були щотижневі події, щоб кожен в громаді знав: ввечері такого от дня можна приходити до мене в кабінет за чимось цікавим.
Для мене найбільше завдання тут — це лагідна українізація. Хочеться, щоб молодь і далі залишалась в Україні та творила її.
Проєкт Довгострокового волонтерства втілюється ГО “Будуємо Україну Разом”. Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою» спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Швецією, Данією, Естонією та Словенією для підтримки України на її шляху до зміцнення місцевого самоврядування. U-LEAD сприяє прозорому, підзвітному та багаторівневому управлінню в Україні, яке відповідає на потреби громадян, та розширює можливості громад.
Тетяна Гичка
комунікаційниця в ГО “Будуємо Україну Разом”
Інтернет-видання Бессарабії
