Востаннє військовослужбовець ЗСУ з Рені Роман Маргаза вийшов на зв’язок із рідними 3 березня, а 9 березня стало відомо, що 22-річний молодший сержант із позивним «Лайтік» зник безвісти в Донецькій області. Є інформація, що Роман був тяжко поранений в бою і відправлений до стабілізаційного центру, проте офіційного підтвердження поки немає. На всі дзвінки до відповідних структур сім’я отримує односкладову відповідь без будь-якої конкретики: «Чекайте. Ідуть пошуки».
Ніколи ще для Олени Маргази час не тривав так довго, як у ці дні. Мама воїна постійно заглядає в соцмережі, сподіваючись отримати хоч якісь відомості про його місцезнаходження. Вони з чоловіком виховали трьох дітей, Роман – наймолодший.
«Рома з дитинства був дуже швидким, спритним. У ньому було стільки енергії, постійно кудись поспішав. За характером він дуже веселий хлопець і дуже любив життя. Навіть коли він потрапив на найгарячіші точки фронту, він завжди казав: «Мамо, ти за мене не хвилюйся, мене не вб’ють, бо мене важко вбити, я не здамся». Отак він мене завжди підбадьорював, підтримував», – розповіла Олена Маргаза журналісту інтернет-видання «Махала».
Роман, як і його старші сестра та брат, навчався у міській школі №5 і змалку виявляв велику любов до тварин. Постійно приносив додому собачок, котів, яких годував, лікував. Біля школи завжди було багато безпритульних собак, то він постійно щось брав із дому, щоб їх годувати.
«Він дуже любить собак, дуже… Коли йому виповнилося 18 років, його призвали на строкову службу до армії. Служив у Вінниці, у лавах Національної гвардії. Ми з ним часто обговорювали, ким він хотів би стати, яку спеціальність мати в армії, бо він завжди казав, що у цивільних професіях не бачить себе. І з огляду на його любов до тварин, дійшли до того, що найкраще для нього бути кінологом. Десь через рік він підписав контракт та навчався у місті Золочеві Львівської області, у кінологічній службі. Так він став кінологом, не рахуючи інших військових спеціальностей, які має», – продовжує мама нашого Захисника.
Роман мріяв купити собі хорошого, породистого собаку, буквально марив цим, і одного прекрасного дня його заповітна мрія збулася, він став власником цуценя німецької вівчарки на прізвисько Хімера, яке виросло і стало для нього справжнім другом, який завжди поруч і ніколи не зрадить.
«Це службовий собака, який служив разом із Ромою у Національній гвардії, має паспорт. Це не просто німецька вівчарка, вона зонарної породи, особливість якої в тому, що її представники чимось схожі на вовка. Темного забарвлення, майже чорне. Син її купив, коли їй було 8 місяців і виховав із цього віку. Оскільки у Золочеві, де Рома навчався, посади кінолога не було, він перевівся до міста Рубіжне Луганської області. Там він винаймав квартиру і розповідав, що собака спав з ним на одному дивані, і коли він вставав, він клав голову на його подушку – настільки був до нього прив’язаний і дуже його любив», – згадує Олена Маргаза.
У грудні 2021 року у Романа завершився контракт, і він повернувся до Рені. У лютому 2022-го розпочалося широкомасштабне вторгнення. Він побув удома десь місяць і вирішив повернутися на службу.
«Його юність розпочалася з війни… Звичайно, я розуміла, що мій син військовий, хоч і був у запасі. Як мати я не хотіла, щоб він опинився у гарячій точці. Бо навіть коли Рома служив у Луганській області я завжди переживала, бо там на той час проходила лінія бойового зіткнення, але він сказав: «Мамо, я маю піти. Я хочу, щоб ви спали спокійно», – каже жінка зі сльозами.
Повернувшись до армії, він спочатку служив у Миколаївській області, але ні військову частину, ні точного свого розташування рідним не називав. Потім перевівся в інший рід військ і опинився у зоні бойових дій на Донеччині.
«Коли Рома пішов добровольцем, свою вівчарку вирішив із собою не брати. Я спитала, чому. Адже на фронті собаки – добрі помічники. Наприклад, під час розмінування. Але син мені сказав: «Мамо, як ти собі це уявляєш? Собака – це як моя дитина. Хімера виросла зі мною, ми з нею їли майже з однієї тарілки, ми спали на одному дивані. Як я її можу повести на розмінування?» Він настільки любить тварин, що готовий був ризикувати власним життям, але тільки б не наражати на небезпеку життя свого собаки», – продовжує моя співрозмовниця.
Ось уже два роки чотирилапий друг Романа живе з його батьками. Дуже й дуже сумує за ним. Коли він дзвонив, Хімера завжди була поряд із телефоном. І треба було бачити, як вівчарка реагувала на голос любимого господаря, його команди та свист, які вона чула по гучному зв’язку. Минулого року молодий воїн двічі був у відпустці – це був щасливий час у родинному колі, спілкування з улюбленим вихованцем.
Олена Маргаза розповідає, що зідзвонюватись із сином виходило не завжди. Наприклад, коли він, ще на Миколаївщині, йшов на бойове завдання, попереджав, що його на зв’язку може не бути кілька днів. «Мамо, ти не хвилюйся. Я коли повернуся, сам тебе наберу», – казав він. Коли Роман перевівся до Донецької області, то просив не переживати, навіть якщо його не буде на зв’язку цілий тиждень і обіцяв дзвонити за першої ж нагоди.
«На першому своєму бойовому завданні Рома опинився в Авдіївці, коли там точилися дуже інтенсивні бої. Він зміг врятуватися сам і врятував із цього пекла багатьох своїх товаришів по службі. Син розповідав мені, як виносили з побратимом тяжко пораненого товариша, у якого обидві ноги були повністю перебиті і самостійно йти не міг. Становище посилювалося тим, що у Роми були проблеми з хребтом у районі лопатки, він якраз напередодні пройшов курс лікування, а товариш був повністю екіпірований, у бронежилеті – як виходити з оточення, коли постійно бомбардують, тягнучи на собі таку важку ношу? Те, що показують у фільмах про війну, підкреслював він, це все дрібниці – реальна війна набагато гірша. «У реальній війні головний герой не актор на екрані, а ти, і тікати тобі від цього нікуди. Там такі озброєння задіяні, що просто жодна людина не може витримати», – сказав він мені. Всім добре відомо, що Росія використовує на фронті і фосфорні бомби та інші види заборонених боєприпасів», – згадує мати воїна.
Важко пораненого товариша їм все ж таки вдалося винести з оточення. Але яких нелюдських зусиль це коштувало. Хлопці несли його на руках, а зовсім недалеко вибухали бомби.
«У якийсь момент Рома відчув, що в районі хворої лопатки ніби щось тріщить, як пластик, що ламається і рветься. Він розповідав, що впав перед пораненим бійцем навколішки і сказав: «Друже, я не можу тебе нести. Якщо нас накриє, нас накриє тут обох». Він зняв з нього бронежилет, ліг на нього зверху і сховався бронежилетом, доки сильно бомбили. Вони з товаришем по службі врятували цього хлопця, але потім він, на жаль, помер у шпиталі», – продовжує жінка, вже будучи не в силах стримувати сльози.
Востаннє Роман Маргаза вийшов на зв’язок 3 березня вночі. Він сказав, що збирається із побратимами виїжджати на бойове завдання. Попередив, як завжди, що телефони буде вимкнено.
«Я йому відповіла: «Добре, синку, я зрозуміла, ми молитимемося». Наставляла його, як мама, щоб беріг себе. Але хочу сказати, що я з першого дня, як він пішов на це завдання, відчувала, що з ним щось не так. Мені щоночі снилися якісь кошмари. Коли ми востаннє розмовляли, Рома мені сказав те, чого раніше ніколи не говорив: «Мамо, якщо зі мною щось трапиться, ти не дізнаєшься про це перша. Я на службі ні твій номер, ні татовий нікому не давав – дав тільки номер брата». І ось минулої неділі у Фейсбуці з’явилося коротке відео з Ромою, але явно старе, тому що зараз він уже так не виглядає, і поряд повідомлення: «Загинув мій побратим, Рома Маргаза, 22 роки, місто Рені, зустрічайте героя на щиті». Можете собі уявити мій стан, стан усієї нашої родини, коли ми таке прочитали! Відразу ж захотіли зв’язатися з автором повідомлення, але ця людина, мабуть, чогось злякалася і видалила відео, а заразом і заблокувала доступ до своєї сторінки, щоб їй ніхто не писав і не дзвонив», – згадує вона подробиці тих подій.
З того часу, ось уже 10 днів, молодий воїн не виходить на зв’язок зі своїми рідними, телефон його вимкнено. Чи вдалося за цей час дізнатися хоч якусь інформацію про Романа?
«Ми вийшли на командира частини. Але нам казали лише, щоб ми чекали, йдуть пошуки. Один з його бойових товаришів повідомив нам, що чув від когось, а той ще від когось, який чув від пораненого, з контузією солдата, що Рома був дуже важко поранений і що його відправили на якийсь пункт. І коли ми запитали цього командира, поранений він чи ні, він просто змовчав, не підтвердивши, але й не спростувавши цю інформацію. Виникає таке враження, що від нас щось приховують. А я не хочу, щоб був обман, я хочу, щоб мій син, навіть якщо його немає в живих, не вважався зниклим безвісти, як нам оголосили на другий день, привезши якийсь папір – мабуть, щоб ми заспокоїлися. Але ми не заспокоїмося. Бо наш Рома не сирота. У нього є і тато, і мама, у нього є рідні, і ми обов’язково доб’ємося правди», – сказала на завершення Олена Маргаза.
Сім’я військовослужбовця Романа Маргази буде вдячна за будь-яку інформацію про нього. Якщо вам щось відомо, негайно повідомте, зв’язавшись із його рідними за телефонами: 0671462838 (батько), 0639712433, 0683910876 (брат).
Фото надані родиною Романа Маргази
Інтернет-видання Бессарабії
