Інтернет-видання «Махала» продовжує знайомити своїх читачів з бессарабською молоддю, якій не байдуже майбутнє України. Сьогодні розповідаємо про активну молодь Арцижчини в особі 22-річного Артема Целікова.
Народився Артем Целіков в місті Арциз в родині місцевого підприємця. З раннього дитинства в хлопця почали проявлятися різні таланти, які розвивала в ньому мама – талановита Арцизька художниця. В школі: завжди активний, постійний переможець різних конкурсів та олімпіад, впроваджував реформи. Зараз Артем навчається на магістратурі Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченко та працює в Київському національному авіаційному університеті.
В профілі Артема в Інстаграмі читаємо напис: «Син степу Буджацького». Саме з Буджаком ідентифікує себе хлопець, бо це його рідна земля, хоча останні шість років він і живе в столиці.
Повну загальну середню освіту Артем здобув в Арцизькій школі №1, а шкільні роки згадує з особливим теплом: «Для мене шкільні роки асоціюються з чимось доволі хорошим і в плані освітнього розвитку, і в плані емоційного почуття до однокласників. Особливо в останні роки навчання, тому що в нас був дружній випуск і, навіть, після закінчення школи ми досі дуже тісно спілкуємося і зустрічаємося. Ключовим моментом в об’єднанні нас як певної спільноти, стало те, що ми досі знаходимо спільні інтереси та робимо цікаві речі разом.»
В школі Артем був неодноразовим призером обласних олімпіад з хімії, географії та біології. До предметів природничого спрямування (біологія, хімія, фізика) в хлопця була особлива тяга. Вирішальну роль у формуванні любові до цих предметів зіграла вчителька біології – Ірина Миколаївна Салтикова, під керівництвом якої Артем писав науково-дослідницьку роботу МАН на тему: «Порівняння методів природного та традиційного землеробства». Бабуся хлопця привила йому любов до городництва, тому він вважає, що саме це мало значення у виборі теми манівської роботи. Досвід написання роботи МАН навчив хлопця самоорганізації. Мотивом до участі в такій діяльності виступала не преміальна винагорода, а бажання власними силами досягти поставлених цілей.
В старших класах, будучи членом парламенту школи, Артем запропонував запровадити шкільну реформу: поміняти в розкладі місцями 15 та 20 хвилинні перерви, щоб всі учні встигали поїсти в Їдальні. Реформа успішно була погоджена педагогічним колективом та директором школи. Артем був дуже щасливий, адже до цього шкільний парламент був радше формальністю, ніж реальним органом, що міг щось змінювати.
Ще один цікавий досвід, який отримав Артем – прибирання сміття та висаджування парку в долині річок Чага та Когильник. Для популяризації проєкту була створена сторінка в Інстаграм та знімалися проморолики. В результаті парк був висаджений силами вчителів та учнів, які були залучені до проєкту, але так і не прижився, тому що був знищений домашньою худобою, яка систематично там пасеться.
Саме батьки Артема сформували його погляди на життя і розвинули різноманітні звички. Батько своїм прикладом показував, що слід боротися за порядок у своєму місті, борючись з людьми, які смітили в незаконних місцях. Мати привила любов до краси, вчила малювати, зближала хлопця з арцизькими художниками, які так чи інакше теж зіграли роль у формуванні його особистості.
«В школі я багато помилявся, але помилки, це найцінніше, що можна здобути в молоді роки, тому що з них я щось виносив і робив певні висновки. Зі школи пішов з думкою про те, що я щось можу змінити на краще у цьому світі», – підсумовує Артем свої спогади про шкільні роки.
Після школи Артем вступив в КНУ ім. Т. Г. Шевченко обравши спеціальність біолога. Перші два роки навчання – час повної трансформації для хлопця: відійшла на задній план релігійність, розвивалося критичне мислення, змінювався світогляд. Лідерські якості, якими хлопець оволодів в школі, стали в нагоді в університеті.
Хлопець розумів, що самих теоретичних знань, які він добував в університеті, замало, тому він, починаючи з першого курсу, ходив по різних наукових установах де просився попрацювати на безоплатній основі саме з метою набуття практичних умінь та навичок.
Три роки тому Артем виграв стипендію від «Еразмуса» – міжнародної європейської програми за обміном, і поїхав на навчання на пів року до міста Валенсія, в Іспанію.
«Вже з першого курсу навчання в КНУ ім. Т. Г. Шевченка я знав, що є програми мобільності за якими можна поїхати на навчання за обміном за кордон. Я постійно слідкував за анонсами та відвідував події на яких йшла мова про навчання за кордоном. Коли я був на третьому курсі, не зважаючи на те, що була пандемія, оголосили конкурс на якому під мою спеціальність підпадав лише один єдиний університет у Валенсії. Конкуренція була досить високою – два місця на 25 студентів. Необхідно було подати мотиваційний лист, мати високий середній бал навчання, пройти співбесіду англійською чи іспанською мовами. Я став одним з переможців! Мені допомогла спільнота студентської організації «Еразмус», в якій на той момент я працював волонтером. Там я отримав рекомендації щодо оформлення мотиваційного листа та інших організаційних питань – це була безцінна допомога», – поділився Артем.
Навіть коли хлопець вийшов з літака у Валенсії, він все одно не міг повірити, що він опинився в Іспанії.
“Іспанської я не знав взагалі. А іспанці володіють англійською на тому самому рівні як і українці, та й виявилося, що на біологічному факультеті навчання англійською не було. Розуміючи, що іншого шансу навчатися за кордоном вже не буде, я взявся до активного вивчення іспанської мови записавшись на курси. Мовний бар’єр було подолано! Вивчивши іспанську мову, я навіть зробив дубляж свого відео, яке знімав на Тузлівських лиманах з дрону для українського проєкту Ukrainer – це був своєрідний експеримент.
Що мене вразило в Іспанії? По-перше – Валенсія, третє місце за розмірами в Іспанії, яке вразило мене своїми історичними пам’ятками, які я міг довгими годинами розглядати прогулюючись вулицями. По-друге, я був вражений дисципліною іспанців, які строго дотримувалися законодавства та ставилися з повагою один до одного, до особистого простору один одного.
Спочатку навчання було організовано дистанційно, але вже через три тижні ми виходили на очні лабораторні, а ще через два місяці, не зважаючи на пандемію, навчання почало відбуватися в очному форматі, дотримуючись усіх норм безпеки, оскільки університет опікувався якістю освіти.
На навчання хлопець їздив на велосипеді, який придбав за 90 євро, що було доволі зручно. За необхідності з велосипедом можна було зайти навіть у трамвай. А ще в цій країні сталася одна з найважливіших трансформацій.
“Саме в Іспанії я почав перехід на українську мову. Там жило багато іноземних студентів, у тому числі з росії, і тоді я відчув потребу у переході на українську, щоб дати оточуючим зрозуміти, що Україна і росія це не одна і та сама країна. До речі перед від’їздом в Іспанію, я купив прапор України, дві книги «Ukrainer» та дві вишиванки. Коли я повернувся з Іспанії, я зберіг звичку спілкування українською мовою з друзями, у соцмережах, але з родичами ще довгий час продовжував говорити російською.
В Іспанії я здійснив подорож з Валенсії до Атлантичного океану, яку я не забуду до кінця життя. Найбільше з цієї подорожі запам’яталася ніч проведена в Мадриді, де я гуляв вулицями до третьої ранку, а потім ночував у парку біля королівського палацу та сам Атлантичний океан, який я побачив вперше в житті і отримав море вражень від цього», – ділиться Артем своїми спогадами про час проведений у сонячній Іспанії.
Після приїзду з Іспанії Артем продовжив навчання в університеті, а згодом був запрошений на роботу у приватну школу для викладання авторського курсу з природознавства «Natural science» англійською мовою для 5-8 класів. Програми такого курсу в Україні ще не було, тому Артем самостійно розробив свою власну авторську програму за якою викладав.
Зараз хлопець закінчує магістратуру і паралельно працює в Київському національному авіаційному університеті проєктувальним менеджером. Після низки корупційних скандалів пов’язаних з колишнім керівництвом університету, теперішня команда прагне створити з нього технологічний хаб оборонних розробок. Нове керівництво хоче створити в університеті простір, де молоді українці отримають освіту, завдяки якій вони зможуть робити дрони, детектори, засоби для розмінування. «Моя задача, як проєктного менеджера – знаходити науковців в середині університету з певними ініціативами і компетенціями, які б могли реалізовувати на кошти бізнесу або за допомогою грантових грошей, певний проєкт», – пояснює Артем.
«Побачивши на якому рівні якість освіти в Європі і попрацювавши в різних українських наукових установах, я зрозумів, що в Україні в плані розвитку освіти існує купа проблем, які слід негайно вирішувати. І мені зараз випала чудова можливість попрацювати в цьому напрямку», – наголошує Артем.
Паралельно з цим Артем працює над розробкою проєкту, який планує втілювати у своєму рідному Буджаку. Він вважає, що цей регіон не достатньо українізований і над цим слід попрацювати. При цьому хлопець вважає, що дуже важливо також зберегти культурну самоідентичність регіону. Наразі Артем збирає команду, яка буде готова реалізовувати ідеї культурного характеру у цьому напрямку.
«У моїх планах на майбутнє продовжити працювати в авіаційному університеті, захистити дипломну роботу, а також я мріяв поїхати в експедицію в Антарктиду, але цю мрію доведеться відкласти до закінчення війни. В цьому році планую піти на військові курси, або вступлю на військову кафедру, тому що війна можливо затягнеться, а хлопцям на передовій потрібна ротація і думаю, що роки за два, якщо війна буде продовжуватися, я мобілізуюся», – ділиться Артем Целіков своїми мріями та планами на майбутнє.
Інтернет-видання Бессарабії
