Всесвітньо відомий журнал “VOGUE” представив на широкий загал фотопроєкт “Видимі“, який присвячено людям з ампутаціями кінцівок. Про це повідомляє інтернет-видання “Махала”.
“Нове покоління дорослих і дітей з ампутаціями та протезами викликає захоплення й повагу. Для українського Vogue Степан Лісовський відзняв героїв сьогодення” – зазначила редакція журналу.
На фото зображено 11 українців різного віку, які втратили кінцівки або на війні, або ж внаслідок ракетних обстрілів, або внаслідок хвороби. Серед героїв фотосюжетів є уродженка міста Одеса 20-річна Руслана Данілкіна та 7-річна Саша Паскаль зі смт Затока Білгород-Дністровського району.
Руслана на початку повномасштабного вторгнення у 18-річному віці доєдналася до лав ЗСУ. 10 лютого 2023‑го року дівчина втратила ліву ногу під час ракетного обстрілу на Херсонщині. Сьогодні Руслана працює в центрі з протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки постраждалих від війни “Superhumans”.
7-річна Олександра Паскаль втратила ногу внаслідок російського ракетного удару по селищу Затока Одеської області у травні 2022 року. Дівчинка займається художньою гімнастикою, хореографією, плаванням. Займає призові місця на змаганнях.
“Ми говоримо про них не тільки через захоплення тим, як гідно вони зустріли свої виклики. Людей з ампутаціями майже не побачиш в медіапросторі, і в глянці зокрема. На жаль, через активні бойові дії, постійні російські ракетні, артилерійські й мінометні обстріли, а також через мінно-вибухові травми (наразі третина України, 174 тис. км2, замінована) кількість людей з ампутаціями лише зростатиме. Тільки за минулий рік, за даними ДСНС, 404 цивільних було травмовано через міни. Британська служба новин Sky News повідомляє, що тих, хто через війну лишився кінцівок, в Україні понад 25 тисяч. Видання The Wall Street Journal називає цифру 50 тисяч (оцінка заснована на даних Ottobock — найбільшого у світі виробника протезів)” – пояснили журналісти “Vogue”.
Авторка тексту зазначає, що українське суспільство незграбно та досі сором’язливо вчиться дивитися й реагувати на тілесні ураження. Здебільшого ми не знаємо, як це робити: вдавати, що не помітили, відводити очі, намагаючись приховати розпач, висловлювати подяку або кидатися на допомогу. “Ми розуміємо, з якими почуттями на нас дивляться, — каже Руся Данілкіна, яка 18-річною доєдналася до лав ЗСУ, а в 19 втратила ногу. — Із цікавістю, співчуттям або відразою”. Іноді від цього боляче. Руся говорить, що у львівському центрі з протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки постраждалих від війни Superhumans, де вона зараз допомагає відновлюватися пораненим, для дітлахів влаштовують практичні заняття, на яких вчать правильно сприймати те, що інші можуть не мати кінцівок.
Мета фотопроєкту – звернути увагу на проблеми людей з ампутаціями.
“Попри зусилля влади, Україна не стає безбар’єрним середовищем — здебільшого через війну. Наші міста не пристосовані для життя людей з інвалідністю за ампутаціями, від метро до громадського простору. Безліч побутових речей, на які здорові люди навіть не звертають увагу в повсякденні — як-от східці до підземного переходу, – від людей з ампутаціями вимагають надзусиль. І скільки б не декларувалось, що всі люди рівні, справжня рівність можлива лише тоді, коли кожному члену суспільства будуть забезпечені однакові умови для переміщення в просторі та доступу до нормального життя” – зазначили журналісти видання.
Інтернет-видання Бессарабії
