Аеліта Басанець – мама у декреті та дружина військового. Вона заснувала у Кременці, Тернопільської області, благодійну організацію, яка об’єднала незвичайних волонтерів. Це викладачі англійської, б’юті-майстри, стоматологи і навіть інструктори зі стояння на дошці Cадху. Фахівці з різних сфер згуртувалися у спільноту благодійників «Діти Янголів», аби разом робити щось приємне й корисне для дітей та дружин загиблих захисників. Ідея такого проєкту прийшла до Аеліти однієї безсонної ночі, а вже на ранок жінка записалася на прийом до міського голови, аби обговорити її втілення.
Як корекція брів чи торт допомагають рідним загиблих воїнів справитися з горем, Аеліта розповіла ШоТам.
Наші стосунки з чоловіком зав’язалися приблизно за рік до великої війни. Ми дуже старанно їх будували і будуємо по сьогоднішній день на відстані. Нині він у сухопутних військах. Я дуже пишаюся своїм чоловіком. Але кожного разу у мене стискається серце, коли він мені присилає фото чергової відзнаки чи ордена – я розумію, якою це ціною здобувається. Напевно, мене це більше засмучує, ніж тішить. Для нашої родини 24 лютого не стояло питання, що нам робити. У чоловіка вже було чітке рішення: я з дитиною їду за кордон, його збираю у військкомат.
Він військовий ще з 2014 року. Пішов служити, як тільки йому виповнилося 18. І ми обговорювали це на початку наших стосунків, він мені обіцяв, що не піде в АТО, поки ми разом, але ми обоє знали, що рано чи пізно почнеться повномасштабне вторгнення… Тож коли це сталося, ми були готові. Я не могла плакати вдома, одразу побігла по магазинах, аптеках: якісь речі, цигарки, ліки. У нього на той момент було загострення проблем зі спиною, він навіть ходити не міг без уколів. Але варіант не йти до військкомату навіть не розглядав. За цей час чоловік був у найгарячіших точках: відбивали Херсон, працювали на Запорізькому та Донецькому напрямках.
Ми з маленьким Олексієм пробули у Польщі 8 місяців і повернулися у Кременець. Бо я хотіла бути ближче до чоловіка, бути поруч з друзями і знайомими, які так само чекають з Перемогою своїх найдорожчих. Коли я проходжу Алеєю Героїв у Кременці, я впізнаю занадто багато облич з фото. Я знаю більшість з цих хлопців, які загинули, захищаючи нас з вами. Ми виросли в одному місті. Це навіть не мотивація, це мій обов’язок – повернути їхнім рідним хоча б невеличку частинку тієї турботи та тепла чоловіків, татусів, синів, яких вони втратили. Саме це підштовхнуло мене заснувати благодійний фонд «Діти Янголів».
Серед нинішніх бенефіціарів проєкту є особливий для мене юнак – Валера Бондарський. Він син моєї хрещеної матері. В його батька я виросла на руках, зі старшим братом Валери я сиділа за однією партою. До того як я взялася за свою ідею з благодійним проєктом, у нашому невеличкому містечку було підряд три жахливо важких похорони. Один з них – це прощання з Ігорем Бондарським, батьком Валери. Можна сказати, що це вперше горе, яке несе війна, підійшло так близько до мене, бо загинула дуже близька мені людина.
“Пам’ятаю, лежала тієї ночі абсолютно виснажена емоційно і все думала: як можу допомогти цим людям, у яких окупанти забрали найдорожчих? Хлопчику, який дізнався про загибель тата у свій день народження. Молодій дружині, яка втратила коханого за три тижні після весілля…”
На годиннику була друга ночі, а я просто пишу в один із міських телеграм-каналів: «Хто готовий допомогти дітям загиблих захисників зібратися до школи?», і прошу голосувати лайками. Кременчани мене підтримали. А ще цей мій допис побачила Аліна Буян, працівниця міської ради, і вже наступного дня мені написали із міськради, запросили на прийом до міського голови Андрія Смаглюка.
Я озвучила йому свою ідею про цілий благодійний проєкт, який дбатиме не лише про збір шкільного приладдя для дитини, а і про її підготовку до ЗНО, і про вивчення англійської, і про те, щоби мама мала змогу потрапити до перукаря чи на масаж, і ще про багато-багато різних моментів. Міський голова мене підтримав і одразу підказав деяких спеціалістів, до яких можна звернутися з пропозицією. Попереду – підписання меморандуму про співпрацю з міською радою Кременця.
А для Валери, до речі, ми уже змогли здійснити одну його мрію: займатися вокалом з професійним викладачем. Це таке щастя – бачити, як йому це подобається, як у нього виходить.
За власні кошти я орендувала офісне приміщення. Сюди приходять мами з дітьми, тут відбуваються деякі заходи. Благодійний проєкт «Діти Янголів» спрямований на допомогу сиротам та вдовам військовослужбовців, що загинули при виконанні бойового завдання під час російсько-української війни. Ми надаємо психологічну підтримку, займаємося освітою наших бенефіціарів, організовуємо сеанси масажу та б’юті-процедури й іноді даруємо подарунки. Навіть важко перерахувати увесь спектр наших «послуг»: комусь допомагаємо зібрати дитину до школи, комусь полікувати зуби, комусь даруємо нові враження від сеансу цвяхостояння.
Наразі мені вдалося зібрати досить велику команду волонтерів: від кондитерів до перукаря, психолога, викладачів. Основні наші волонтери – дівчатка-кондитери Віта та Аня, які печуть тортики до дня народження наших діток; Юля, яка надає послуги бровіста і ламімейкера для наших матусь.
Уже маємо перших партнерів: це перукарня «Чарівниця», яка безкоштовно зробила стрижки діткам до 1 вересня та піцерія MonoPizza, яка до дня народження дарує дітям сертифікат на доставку піци. Родинна стоматологія Микуцьких лікує нашим бенефеціарам зуби. Є викладачки англійської Настя та Валя, які проводять заняття на базі школи Ірини Дячук. Також у нас є провідниця із цвяхостояння Марта. І психологиня – Світлана Пушкар. Є масажист-кінезіолог. Всі ці люди працюють на волонтерських засадах. Є благодійники, які надсилають нам кошти. З них ми закуповуємо продукти для тих же тортів на день народження, купуємо подарунки.
Нас підтримує дуже багато людей. Але далі все важче знаходити нових волонтерів. Бо загалом усі, хто в перший тиждень висловив готовність допомогти, уже залучені. А родин, які зазнали таку втрату, стає все більше і більше. Тому потрібно ще більше волонтерів-фахівців та волонтерів-бізнесів, аби втримати розпочате, не перевантажувати спеціалістів, і приділити увагу кожній родині.
Кажуть, руками людей допомагає Бог, і ми стали тією рукою, яка погладить виснажену жінку по плечі і скаже: «Люба, ти так втомилася, тобі треба трошки перепочити, сходи на масаж» чи «Ти дуже красива, дозволь нам підкреслити це, нагадати тобі». Але нам потрібно більше таких рук. На сьогодні у нас є лише одна перукарка. Інша дівчина-перукарка, яка працювала в нашому проєкті, уже повернулася до рідного Харкова. Тож я шукаю волонтерів-перукарів. Також дуже потрібні фахівці із підготовки до ЗНО, репетитори. У нас є діти, які закінчують 11 клас. Їм важко після втрати повністю включитися у навчальний процес, потрібна підтримка та допомога наставництвом. Це можуть бути репетитори, які працюють онлайн, тобто долучитися можна з будь-якого куточка України.
«Діти Янголів» розвивається досить стрімко. На початку, у липні, у нас було 17 дітей, якими ми опікувалися, а зараз їх уже 26. Наймолодшій дитині 5 місяці. Я часто передивляюся фото наших дітей. Так цінно бачити їхні усмішки від тортика чи цікавого заняття. Це дуже важка праця нашої команди волонтерів – виборювати ці посмішки.
Моя мрія – аби філіали нашого фонду були по всій Україні. Моя мета – запустити до кінця року хоча б ще один філіал проєкту. Ми розуміємо, що таких «дітей янголів» ставатиме все більше і більше з часом. І реабілітація, психологічна підтримка та плече опори потрібне не лише родинам з нашого міста та району. Якщо ви знаєте, як допомогти, долучайтеся, ми раді будь-яким новим ідеям та підтримці.
Як сприймають наші бенефіціари пропозицію про допомогу? Однозначної та короткої відповіді немає. Всі реагують по-різному. Хтось насторожено, болісно. Є мами, які тижнями не хочуть виходити з дому, і ми самі відвозимо дитину на заняття. Є ті, хто дзвонять мені просто поговорити і кажуть, що їм стає легше. Я почала вивчати психологію, аби вміти комунікувати ще якісніше та обережніше.
Бачу, як у жінок розправляються плечі, коли хтось вперше за довгий час з посмішкою дивиться на себе у дзеркало після роботи перукаря, хтось взявся разом із дітьми вивчати англійську. Одна з наших бенефіціарок, Майя Магура, сказала: коли побачила, скільки людей хоче допомогти їхній родині, їй знову захотілося жити.
Ми розуміємо, ніщо і ніхто не може замінити родині батька, чоловіка, сина. Але ми працюємо над тим, аби донести до матерів і бабусь, що дітям треба жити далі, потрібно здобувати знання, мати дитинство, бачити мамину усмішку. Адже самим за цими хлопчиками та дівчатками, саме за «дітьми янголів» – наше майбутнє.
Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.
Інтернет-видання Бессарабії
