В будь-якому населеному пункті існують люди, які вписали своє ім’я золотими літерами в його історію. В історії села Кам’янське (Ташлик до 1946 р.), зараз Арцизької громади, таких людей багато, один з них – Феодосій Андрійович Морареску, власник першої в Бессарабії лимонадної фабрики.
Діяльність Морареску у селі Ташлик припала на кінець 20-х – початок 40-х рр. минулого століття, у період, коли Бессарабія знаходилася під румунською владою.
Про молоді роки життя Феодосія збереглося мало свідчень. Лише з деяких його особистих документів, які збереглися до сьогодення, ми дізнаємося, що народився він в селі Татарбунари в 1889 році. До 1918 року жив в Петрограді й працював деякий час слюсарем-механіком на Петроградському заводі.
Революційні події 1917 року в російській імперії змусили Морареску в 1918 році тікати з неспокійної росії до не менш неспокійної Бессарабії, в якій панувало безвладдя, хаос, паніка місцевих жителів, які не розуміли, в якій країні їм далі доведеться жити.
Після повернення в Бессарабію Феодосій деякий час жив в Аккермані по вулиці Кишинівський, 59. Достеменно не відомо, коли майбутній підприємець приїхав у Ташлик. Досліджуючи історичні документи, можна припустити, що це було приблизно в кінці 20-х рр.
Події 100-річної давнини не дозволяють сьогодні з впевненістю відповісти на питання, звідки у Морареску були статки, які дозволили йому одразу купити великий будинок, потужний мотор німецького виробництва і машини для відкриття вовночесальної фабрики, млину та лимонадної фабрики. Стосовно цього питання є різні версії, але найімовірніше, це був капітал, накопичений багаторічною важкою працею далеко від рідного краю.
Всі документи, які збереглися до сьогодення в місцевого поціновувача старовинних речей, колекціонера, Чебана А. В. і свідчать про життя Морареску, написані румунською мовою. Серед них два документа є особливо цікавими. Перший – договір купівлі-продажу вовночесальної машини за 3000 лей у жителя села Татарбунар Іцика Ройзмана, яка була виготовлена в м. Тімішуаре в Румунії. Другий документ – також договір купівлі-продажу, свідчить про купівлю Феодосієм Андрійовичем сифонного апарату у жителя міста Кишинева Тівіа Гітіса за 10000 лей.
Завдяки новому підприємцю, який з’явився в Ташлику, десятки жителів отримали роботу.
Центральне місце в підприємницькій діяльності Морареску займала лимонадна фабрика. Старожили стверджують, що перш ніж купити будинок, Феодосій довго ходив по селу й пробував питну воду, поки не зупинився на будинку в центрі села, який славився не лише найсмачнішою колодязною питною водою, а й мав вигідне положення, біля базарної площі.
Колодязь в дерев’яній оправі й донині радує нових господарів будинку смачною солодкою водою, яку Морареску качав для виготовлення лимонаду та македонського квасу.
Лимонадна фабрика давала гарні прибутки, а свою продукцію пан Морареску реалізовував далеко за межами Ташлика, про що свідчить документ від 11 травня 1934 року, виданий відділом комерції і індустрії уїзду Четатя-Албе, який надав Морареску дозвіл займатися комерційною діяльністю в комуні Арциз. В Арцизі підприємець мав буфет для продажу газованої води.
Продукція лимонадної фабрики розливалася в сифони з фірмовим написом «FABR APE GAZOANE F. MORARESCU TASLIC», які виготовляли на замовлення Феодосія Андрійовича в місті Бухарест.
Морареску був активним підприємцем, який любив техніку і намагався першим купувати технічну новинку, яка з’являлася на ринку. Він першим в селі придбав радіо і часто засиджувався з друзями допізна слухаючи новини та обговорюючи їх.
Морареску займався керівництвом промисловістю, а усю іншу роботу виконували наймані робітники: Афанасій Сандулеску, Іван Бессараб, Гаврило Бондаренко, Харлампій Албур, Гаврило Гуренко та багато інших ташликчан.
Серед усіх робітників найбільш наближеним до господаря був Албур Харлімпій, який вважався дуже грамотною людиною. У Морареску працював мотористом. Він прекрасно володів моторною справою, а для Феодосія став справжнім другом і правою рукою. Бессараб Іван і Бондаренко Харлампій працювали на станках, які запускали лимонад та квас і заправляли сифони.
Якщо торкнутися особистого життя Феодосія Морареску, то слід зауважити, що в цьому плані, йому не зовсім щастило. Перша дружина покинула підприємця, зв’язавши своє життя з ресторатором з міста Кілія, а з другою він не мав дітей, хоча згодом пара вдочерила сироту Лідію. Другу дружину Феодосій знайшов собі вже в Ташлику. Уродженка Ташлика, Валентина Максимівна Юрченко, була молодшою на 16 років за свого чоловіка і в селі займалася орендою та обробкою землі разом зі своїм батьком, Максимом Юрченко. Вони мали власний балаган (ларьок) на місцевому базарі, де здійснювали продаж сільгосппродукції.
Життя Морареску обірвалося досить рано, у 54-річному віці, в 1943 році, коли він на пароплаві перетинав Дунай з Ізмаїлу до Галацу, направляючись в Бухарест для покупки кінотеатру для жителів Ташлика. До Галацу підприємець так і не доплив, так як пароплав підірвали радянські мінери.
На головному фото: так зараз виглядає дім Феодосія Морареску.
Інтернет-видання Бессарабії
