У червні 1940 року Червона армія перетнула кордон з Румунією, щоб приєднати Бессарабію. Одразу ж на цих територіях була розгорнута кампанія суцільної «чистки».
Так, у Південній Бессарабії (на її теренах була створена Ізмаїльська область у складі УРСР) арешти «контрреволюційних і націоналістичних елементів» тривали до липня 1941 року. Спочатку «знешкоджували» тих, хто становив «соціально-політичну опору румунського режиму»: колишніх румунських військових, поліцейських, чиновників, політиків, великих підприємців, фінансистів, священників, викладачів вищих навчальних закладів, вчителів, юристів тощо. Їх звинувачували у тому, що за румунського володарювання вони нібито були активними членами «контрреволюційних фашистських партій» («кузистів», «цараністів» або «Фронту національного відродження») і пропагандували антикомуністичні ідеї. Незабаром репресії за такими звинуваченнями поширилися на селян, службовців, ремісників.
Долю одного з таких репресованих вдалося дізнатися завдяки його особистій справі, яка весь цей час зберігалася в Державному архіві Одеської області. Мешканець села Кубей Гагауз Микола Георгійович народився у 1891 році в бідній селянській родині: батько Гагауз Георгій Петрович, мати Гагауз Домнікія Кирилівна. Мав брата – Гагауз Петра та сестру Гагауз-Шишман Олександру. Був одружений на Гагауз Софії Іванівні. Мав сина та двох дочок.
У Миколи Гагауза було своє невелике господарство, яке включало двох коней, одну корову, невеликий виноградник і кузню, де він працював. Він не був багатою людиною і не використовував найманих працівників. Але у 1930-1933 роках, при румунській владі, він був обраний помічником примарії.
Заарештували Миколу Гагауза 28 червня 1941 року. В той день його викликали до сільської ради, де запитали про особисті дані, а потім відвезли в райвідділ НКВС міста Болград. Там його допитали, а потім відправили до в’язниці в місто Аккерман (Білгород-Дністровський). Пізніше його перевели до в’язниці в Одесу, а звідти – до Томської в’язниці.
Миколу Гагауза звинуватили в тому, що на другий день початку радянсько-німецької війни в селі Кубей двом колгоспницям нібито висловлював пораженські настрої і вихваляв Гітлера, після арешту на шляху прямування з м. Одеси до Томської в’язниці серед співкамерників зводив наклепи на радянську дійсність і вихваляв Німеччину, у камері ГО НКВС м. Томську своєму співкамерникові висловлював пораженські настрої та вихваляв Гітлера. Цим він вчинив злочин, передбачений ст.58-10 В. КК РОФОР ч. 1 – зрада.
Таке дослівне шаблонне звинувачення часто зустрічається в справах тих бессарабців, яких вивозили співробітники НКВД. Миколу Георгійовича довго і наполегливо допитували, але він ніколи не визнавав себе винним у звинуваченнях, що йому пред’являли. Він постійно наголошував на своїй невинності.
“Я кажу істинну правду слідству, що ніколи антирадянською особистістю не був і не буду”, – відповідав Микола Георгійовича на запитання слідства.
За “антирадянську агітацію” його засудили до 10 років тюрми. Подальша доля його і його родини невідома. Реабілітований у 1989 р.
В статті використані дані з книги “Реабілітовані історією у двадцяти семи томах. Одеська область”.
Інтернет-видання Бессарабії
