Мешканці Ізмаїла стурбовані закриттям двох відділень «Укрпошти» – «десятого» на Європейській та «дванадцятого» на Авраамівській. Це не тільки створило незручності городянам, особливо літнім людям, але й наводить на думку, що національний поштовий оператор поступово згортає свою діяльність.
Чи це так насправді? Які справжні причини закриття підрозділів? Журналістка інтернет-видання «Махала» шукала відповіді.
З питаннями, що турбують ізмаїльців, ми звернулися до територіального менеджера Тетяни Юдіної, за якою закріплені Ізмаїл та Ізмаїльський район. Тетяна Миколаївна пояснила, що відділення №10 та №12 не закриті, а «тимчасово не працюють у зв’язку з вакансіями на посаду начальника відділення, його заступника та оператора». «Як тільки вакансії будуть заповнені, відділення відкриються. В Ізмаїлі не планується закриття відділень зв’язку», – наголосила менеджер.
Основні критерії відповідних кандидатів – вища освіта та знання комп’ютера, досвід роботи не обов’язковий – усьому навчать. Компанія готова платити начальнику відділення 12 363 грн, заступнику начальника – 12 075 грн, оператору – 11 155 грн. На руки, ясна річ, працівник отримає менше – з урахуванням відрахувань. Як бачимо, зарплати не високі, але й не мінімальні. Чому ж немає охочих зайняти вакансії?
Читач це зрозуміє під час читання публікації, але для повноти картини розповімо, до якої глобальної мети йде «Укрпошта», і які внутрішні процеси супроводжують цей рух.
У липні 2016 року Українське державне підприємство зв’язку «Укрпошта» очолив Ігор Смілянський – людина з трьома вищими освітами, здобутими у найкращих вишах США, з великим досвідом роботи у великих компаніях та з «американським» баченням розвитку підприємства. Згідно з його баченням, щоб вижити на ринку, де залишаються найсильніші, компанія має отримувати максимальний дохід за максимально оптимізованих витрат.
До березня 2017 року Ігор Смілянський зумів провести корпоративну реформу, трансформувавши УДПЗ «Укрпошта» у акціонерне товариство «Укрпошта», 100% акцій якого належать державі – Міністерству інфраструктури.
У наступні півроку він зміг ліквідувати головні корупційні канали, які довгі роки паразитували на підприємстві. В інтерв’ю Youtube-каналу CRYM Ігор Смілянський навів приклади, з чим саме довелося боротися: «Листоноші за готівку розносили рекламу, водії зливали бензин, сортувальники сортували ліву кореспонденцію, керівники відділень продавали місця – «мертві душі».
Прибрали також «прокладки», які існували на закупівлі товарів, завдяки чому ціни значно знизилися. За словами Смілянського, «Укрпошта» перестала брати участь і в політичних іграх. Так, раніше компанією керували політики, і оскільки вони загравали з періодичними виданнями, даруючи їм «пільги», це завдавало збитку підприємству. Тепер усі видання платять за тарифами.
Вилучивши корупційну складову, вдалося заощадити 500 млн грн на 2,5 млрд закупівельного бюджету. Вивільнені кошти направили на комп’ютеризацію поштових відділень, закупівлю нових автомобілів. Залучили до команди хороших IT-шників, які провели діджиталізацію підприємства, вивели його на сучасний рівень комунікації з клієнтами та взаємодії з іншими поштами світу. Мешканці віддалених сіл отримали можливість через каталог замовляти побутову техніку та інші товари. За словами гендиректора, на початку його діяльності на «Укрпошті» підприємство доставляло 46 тисяч посилок на рік, а через два роки – близько 110 тисяч в один день.
Проблему «тягнучих на дно» малонаселених сіл вирішили шляхом відкриття пересувних відділень, що не тільки вивело в беззбитковість, а й розширило можливості при пошуку працівників – раніше доводилося вибирати з тих, хто жив у селі.
Штат компанії скоротили відповідно до кількості реальних абонентів. Кожного співробітника, що залишився, довели до ставки.
«Через три-п’ять років хотілося б у селах бачити не халабуди, якими нас тролять, а пересувні відділення, в яких їздять люди з планшетами та забезпечують фінансовими послугами. У містах – хороші гарні офіси. Інтеграція з усіма поштами світу. Хотілося б привезти Amazon – це буде вишенька на торті. Нові сортувальні автоматизовані центри. Це із глобальних речей. Кінцева точка – стати незалежним прибутковим підприємством. І потім його можна буде продати», – так п’ять років тому описав Ігор Смілянський в інтерв’ю каналу CRYM точку «Б», до якої веде «Укрпошту».
Минули п’ять років, що маємо? Не заглиблюватимемося в інтеграцію з поштами світу та міжнародні хаби, пройдемося більш приземленими речами – наприклад, «хорошими гарними офісами».
Щодо головного відділення «Укрпошти» на проспекті Миру, 19, то тут мало що змінилося. Це «мало» – лише плитки, що відійшли від підлоги.
Строкатий зелено-бежевий кахельний дизайн давно застарів, виглядає без смаку, але добре тримається. У величезному залі стоять лише кілька стільців, на які люди можуть сісти. Тим же, кому вони не дісталися, доводиться стояти, спираючись на стіл або притулившись до стіни, – такий тут комфорт для клієнтів.
Катя Фролова, яка працювала на цьому відділенні, написала нещодавно у Фейсбуці: «Я працювала на головному відділенні, мене вистачило на рік… Бентежило і те, що там старі меблі, стілець під тобою “ходив ходуном” (одна дівчина у нас впала одного разу, стілець зламався). Підлога з ямами, комп теж вибивало з ладу. І все це за величезної черги. Я розумію, що моя публікація – це просто обговорення, ні до чого ми не приведе. Ну а раптом хтось почує та створить максимально комфортні умови для співробітників».
Робимо висновок: на головному відділенні негарно та некомфортно – ні клієнтам, ні співробітникам.
Пам’ятаєте тургенівське «якщо вершки погані, то що ж молоко»? Для знайомства з «молоком» ми вирушили на відділення зв’язку № 3, розташоване на Придунайській, 288 (колишня Нахімова). Воно обслуговує значну частину міста – весь мікрорайон Південний та частково Копану балку.
По геолокації його не знайти – покажчик на карті абсолютно не відповідає реальному розташуванню. На вивіску теж не потрібно сподіватися – вона лежить на столі всередині приміщення вже багато місяців, її нема кому повісити.
Фасад відділення з його облізлою побілкою, що оголює стару фарбу, старими дерев’яними дверима, жовтою поштовою скринькою виглядає дивно, наче прибулець з минулого.
Інформаційна табличка відображає давно застарілу інформацію – «Укрпошта» на ній вказана як «Українське державне підприємство зв’язку», тоді як з 2017 року вона є акціонерним товариством.
Інтер’єр внутрішнього простору за своєю убогістю не поступається екстер’єру. Дерев’яні двері і вікна з фарбою, що облупилася, підлога, з якої стерлася не тільки фарба, а й шар деревини, старі тюльові фіранки, між віконними рамами – металеві грати, що нагадують тюремні, меблі, що закуповувалися, мабуть, ще в Радянському Союзі.
Як не дивно, але тут працюють лише дві особи – начальник відділення та листоноша. Віра Міріонкова, попри те, що отримує лише оклад начальника відділення, працює ще й за оператора – просто так, безкоштовно. До червня зарплата, яку вона отримувала на руки, становила 6700 грн.
«Наше відділення працює без оператора, й при цьому я зобов’язана приймати платіжки. Чомусь на другому відділенні, такому ж великому як наше, є оператор, і там два листоноші. В нас їх скоротили до одного. Моя бідолашна листоноша бігала з ранку до ночі, до того втомилася, що послизнулась і зламала ногу наприкінці дня, – нарікає Віра Іванівна.
Комп’ютер тут теж старий, не тягне робочу програму, зависає у невідповідний момент, коли у залі стоїть натовп народу. Здійснювати робочі дзвінки начальник має зі свого мобільного, попри те, що це їй невигідно. В установці робочого телефону їй було відмовлено.
«За графіком робочий день до 17 години, але через велике навантаження доводиться залишатися і працювати допізна. Але за це мені не доплачують. Вчора прийняла 80 платіжок, так втомилася, що вовком вити хотілося. Поки обслуговую клієнтів, маю ще й відповідати в Outlook. В інших компаніях цим займаються кол-центри та техпідтримка, яких у нашій, такій великій, організації чомусь немає, – розповідає начальник відділення. – Нам би звичайний ремонт і ще б комп’ютер, який би працював. Я б уже не 80, а 180 відпускала б за день».
За словами Віри Іванівни, не вдалося їй випросити і фарбу, щоб самотужки зробити хоч якийсь ремонт.
Але останнім часом все ж таки був позитивний момент. «Не повірите, мені привезли офісне крісло! Я подумала відразу, що на продаж, чи посилка чиясь. А мені кажуть: «Вам!» Я подумала, що такого не може бути. Подзвонила іншим дівчатам – вони також отримали. Це наш новий менеджер Тетяна Миколаївна зробила для нас», – усміхається Віра Міріонкова.
Не можна випустити з уваги ще один неприємний факт. Мало того, що за свою тяжку працю в жахливих умовах працівники пошти отримують жебрацьку зарплатню, а на створення хоч якихось комфортних умов не виділяється ні копійки, керівництво «Укрпошти» наймає ще й таємних покупців – «з метою мотивувати робітників на якісне обслуговування».
Про роботу пересувних відділень ми дізналися від мешканки села Владичень Болградського району Лілії Колєвої. За її словами, бригада приїжджає до села три рази на тиждень – у вівторок, четвер та суботу. Графік майже завжди порушується. І провини працівників у цьому немає. Людям доводиться працювати і за себе, і за відсутніх колег, об’їжджаючи багато сіл. Тому, буває, спізнюються і на дві години. Весь цей час люди похилого віку, які прийшли за пенсією, стоять у величезній черзі на сонці. Щоправда, такий аншлаг буває тільки в день видачі пенсії, наступні тижні черга вже не настільки велика.
За той час, що відводиться співробітникам пересувного відділення (це 1-2 особи) на одне село, їм потрібно встигнути видати пенсії, субсидії, роздати листи, посилки, рознести газети, прийняти комунальні платежі та інше. Селяни скаржаться, що листоноші не вчасно розносять або взагалі не розносять газети, за які люди заплатили гроші. Дратує така ситуація і керівників видань, яких засмучує той факт, що читачі, заради яких і працює редакція, зрештою не отримують пресу.
І без них не здійсниться жодна, навіть найгеніальніша задумка топ-менеджера. На сьогодні із дев’яти відділень в Ізмаїлі працюють сім. Це свідчить про відсутність мотивації у потенційних кадрів. Не кожен захоче працювати в застарілих приміщеннях із зависаючими комп’ютерами і стільцями, що ламаються, працювати весь день не піднімаючи голови, ще й під наглядом таємних клієнтів, а наприкінці місяця отримати гроші, що більш нагадують милостиню.
Несправедливість полягає ще й у тому, що завдяки саме цим людям, які працюють безпосередньо зі споживачем по всій Україні, компанія заробляє мільярди. Але у чудовому плані розвитку «Укрпошти» від Ігоря Смілянського кадри – це, на жаль, найслабша ланка. Неправильно, коли на одному підприємстві одні співробітники на місяць отримують мільйон чи сотні тисяч, а інші – менше десятка тисяч. Це можна порівняти з бігунами, що біжать марафон. Ті, що попереду, взуті у зручні брендові кросівки, а у хвості плетуться бігуни в старих шльопанцях, що злітають з ніг. Але ж до кінцевої точки “Б” повинні прибігти всі…
Ігореві Смілянському, який очолив цей «забіг», варто було б хоч на якийсь час відволіктися від випуску марок і зайнятися поліпшенням умов роботи своїх підлеглих. Адже на сьогодні «Укрпошта» у містах та селах тримається виключно на терпінні співробітників, на їхній любові до своїх клієнтів, на їхньому почутті обов’язку. Але, як бачимо, це не нескінченно – врешті-решт люди звідти йдуть…
Інтернет-видання Бессарабії
