В родині Миколи Івановича Бошкова, майстра-жерстянщика з села Кубей Болградського району, професія передається у спадок. Цим займався і дід, і батько. Професійну освіту Микола Іванович не мав, всі необхідні знання і навички отримав від батька, а той – від свого батька.
«Пам’ятаю свій перший день роботи, це було в 1964 році. Мені було тоді 11 років. Коли почались шкільні канікули, батько мені сказав, що завтра разом будемо перекривати будинок жерстю в селі. Ось так і почалась моя кар’єра жерстянщика. Спочатку був підсобником, згодом, отримавши досвід від батька, почав вже працювати самостійно», – пригадує майстер.
Один із великих його проєктів – це Будинок культури, який він перекривав з командою в 1986 році. А до цього багато років його перекривав батько Миколи Івановича.
«За три місяці ми здали об’єкт. Мені тоді голова села машину подарував за те, що ми так швидко впоралися», – розповідає Микола Іванович.
Сьогодні він з радістю ділиться з молоддю порадами, особливо з тими, хто вирішив для себе обрати цю непросту роботу.
«Після закінчення школи мені теж потрібно було вибрати, куди вступати вчитися. Я вибрав ветеринарний напрямок, але за півроку пішов з училища, бо відчув, що це не моє. Почав працювати жерстянщиком, і по сьогоднішній день працюю в цій сфері і насолоджуюся цією роботою. Я наче відпочиваю, коли працюю», – поділився Микола Іванович секретами своєї майстерності.
Зараз він передає свої знання сину та внуку. Син вже багато років працює жестянщиком. Батько й син – визнані майстри. Разом працювали на багатьох об’єктах в області: перекривали куполи церков, житлові будинки, альтанки, різні будівлі.
За словами Миколи Івановича, собор перед автостанцією в Болграді теж перекривав він з бригадою, і Мавзолей Інзова на міському цвинтарі в Болграді.
З роками майстер вже не виходить на великі об’єкти, це робить його син. І батько радіє, що сімейна справа не вмерла і він передав свої знання сину.
На даний час батько робить більш дрібну роботу – ринви на дах, відра, кришки, витяжки. Тепер він вже вчить внука професії жерстянщика.
«Його захоплення і бажання вчитися переповнюють мене радістю, бо я бачу, що моя професія далі знайде спадкоємця, і це надзвичайно тішить мене», – ділиться майстер.
У нього досі зберігаються інструменти дідуся. Це ножиці та молоток, які він досі використовує в роботі. І хоча зараз вже є сучасні ножиці, але для нього саме ці дідові інструменти і є найкращі.
«Для мене ця професія, як частина мого життя, я вже не можу без неї. Зранку, коли встаю і відкриваю двері майстерні, мені наче додається сил, я ніби молодію. Навіть коли щось болить, я заходжу туди і уся біль проходить, я занурююся в процес виготовлення, і можу так працювати кілька годин», – поділився Микола Іванович.
Вже майже 60 років він працює з металом, вдосконалює свої знання і отримує задоволення від роботи. Це і є приклад того, як знайти себе в професії.
Інтернет-видання Бессарабії
