Про те, що під багатьма вулицями Рені є підземні ходи, у місті знають, мабуть, усі. Але оскільки вони ніяк не заважають повсякденному життю мешканців, то про них ніхто особливо не згадує. За винятком хіба місцевих краєзнавців, які час від часу зверталися до цієї теми в районній газеті. І невідомо, скільки ще ренійських «катакомб» залишалося б просто приводом для пізнавальних публікацій, якби не випадок у самому центрі міста, який показав: порожнечі під вулицями потенційно небезпечні та можуть створювати серйозні проблеми.
Ця подія мала місце ще в січні, але молодий підприємець Денис Шапіро пам’ятатиме про нього довго – через те, що сталося, довелося змінювати розташування двох сімейних магазинів. Благо, цією ж вулицею навпроти були вільні приміщення, які вони взяли в оренду і перемістили свої торгові точки туди.
«Був звичайний день і нічого не віщувало, що таке може статися, – розповів журналісту інтернет-видання «Махала» Денис. – Ми стояли з другом біля магазину, спілкувалися, і раптом тротуар під нашими ногами обламався, і я просто провалився у порожнечу… Добре, що обійшлося без травм».
Сімейні магазини, продуктовий та побутової хімії, розташовувалися у звичайному приватному будинку понад 20 років, який після цього випадку покосився і пішов тріщинами. Щоб убезпечити людей, підприємець обгородив його разом із прилеглою частиною постраждалого тротуару.
Зазначимо, що місце це досить жваве, знаходиться на перетині вулиць Шевченка та Соборної (колишньої Леніна), практично поряд міська площа та Свято-Вознесенський собор.
Що ж стало конкретною причиною провалу саме на цій ділянці? Ось що розповів Денис Шапіро.
«До цього все було добре, нічого навіть не вказувало на те, що ми на такій проблемній ділянці. Але мені одна жінка сказала, що багато років тому, коли були ще кулаки, тут все належало одному господареві. Потім його розкуркулили, залишивши лише одну кімнату, а другу половину будинку, що належав йому, знесли. Він зробив собі підвал і чимось там займався, можливо, шевець. Потім, коли він помер, цей підвал засипали та звели цей будинок. Але спочатку його хотіли збудувати на кутку, на перетині Шевченка та 28 червня, а коли розкопали, побачили вхід у цей підвал і вирішили там не будувати. Пізніше за радянських часів там була Дошка пошани, а потім там з’явився добовий магазин. Між цим будинком, де знаходилися мої магазини, і добовим знаходиться п’ятиповерхівка (вул. Шевченка, 8) – під нею теж є вхід до підвалу».
Постраждалий підприємець розповів, що провал, що утворився, засипали півтора причепами піску. Така сама яма, за його словами, утворилася і всередині будинку. Денис Шапіро запросив відповідні служби, які разом із ним обстежили підвал. «Шикарне приміщення. Є такий крутий поворот, ще й із цоколем цегляним. Цегла турецька, плоска, викладена на розчині. Частково замулено», – описали побачене спеціалісти. І додали: «Пройти можна, але стрімко. Глибина понад три метри».
Місцевий краєзнавець-аматор Ярослав Козирь, нині покійний, добре знав історію ренійських підземель. В одній зі своїх публікацій він зазначав:
«Відсутність холодильників та льодовиків призвела до того, що добрі господарі намагалися спорудити добротний підвал (льох). Іноді ці споруди при подовженні стихійно і випадково поєднувалися з іншими такими спорудами. У цьому утворювалася безсистемна мережа підземних ходів. У центрі нашого міста цих ходів було набагато більше. Адже тут раніше була Базарна площа, тобто ринок. На ній розташовувалося багато питних закладів та продуктових магазинів. Кожна з них мала пристойний льох, часто обкладений обпаленою цеглою. Тут же, мабуть, була мусульманська (турецька) мечеть. Турки, яких у Рені було відносно мало, із задоволенням запрошували на службу деяких заможних і, скажімо, продажних місцевих жителів… Усі вони разом дуже боялися українських козаків, які часто робили набіги в наші краї. Тому турки та їхні «союзники» об’єдналися у будівництві підземного ходу та у продовженні його у бік Дунаю під нинішньою вулицею Шевченка. Його вихід був на стрімкому лівому березі річки, поблизу зливового колектора».
А ось якими спогадами поділилася з нашим кореспондентом 94-річна мешканка міста Катерина Медведик:
«Коли я була ще дитиною, у Рені мешкав великий комерсант Василь Жинга. Він займався виноробством, його підприємство мало винні підвали, які були дуже довгими. Вони знаходилися по вулиці Фердинанда (потім Леніна і нині Соборної) і починалися в районі двоповерхової будівлі теперішнього торгового будинку і сягали практично колишньої будівлі міськради, тобто фактично займали цілий квартал. Коли у 60-ті роки на розі вулиць Леніна та Пролетарської будували п’ятиповерховий будинок, саме потрапили на цей підвал, у який провалився трактор».
Свого часу вивченням міських підземних ходів займався відомий археолог і краєзнавець, уродженець Новосільського Валерій Кожокару, нині, на жаль, теж покійний. У своїй публікації «До питання про сучасні ходи на півдні Бессарабії» (збірка «Історія, археологія та екологія Нижнього Подунав’я», Рені, 1995 р.) він повідомляє, що в 1991 році в ході робіт з прокладання газопроводу по вул. Комсомольській, 142-144 (нині вул. Вознесенська) на глибині 2 м від поверхні відкрився хід, спустившись в який дослідники опинилися в тунелі, що тягнувся метрів на 10 на північ від вулиці, а південна частина була обвалена. Підземний хід має аркоподібну форму, його висота досягає 180-200 см, ширина – 160 см.
Щодо часу будівництва ренійських підземель, Валерій Кожокару висував три версії. Перша: ходи виникли у XVI чи початку XVII століття, тобто доти, як ця територія була завойована турками. Друга: підземні комунікації побудовані турками за часів їхнього панування в Придунайському краї (XVII–XVIII ст.) у зв’язку з тим, що імперія Османа зводила тут ряд фортець. І, нарешті, третя версія: «катакомби» з’явилися торік у Рені ще пізніше – під час російсько-турецьких воєн XVIII століття.
З цих трьох версій він найближчою до істини вважав першу. На його думку, підземні ходи були побудовані за часів Молдавського князівства, незалежності якого дедалі більше погрожувала Туреччина, яка розширювала свої завоювання в Європі. Розташування описаних споруд і той факт, що вони виходять до берега Дунаю, наштовхують на думку, що ходи, ймовірно, служили для евакуації населення або військ у разі раптового нападу або облоги з боку ворога. Тобто люди могли раптово піти під землю та вийти вже на березі річки, де до виходу одразу ж подавалися човни чи плоти.
Інтернет-видання Бессарабії
