З давніх часів мешканці найстарішого міста півдня України Аккермана, а нині Білгорода-Дністровського, позагласно ділили своє місто на декілька районів (махали або магали). Так їм було зручно. Але минули десятиріччя і деякі відомості про ті часи стерлися. На жаль, сучасний містянин багато чого не знає з народної історії Білого міста. І це неправильно. Даний цикл нарисів має за мету, хоч частково виправити це питання. Минулого разу ми розповідали про Сади. До уваги другий нарис циклу.
Раніше цей невеликий район у Білгороді-Дністровському називали Магалою. «Раніше» – період, про який старі акерманці говорять: «при румунах», а вже зовсім давні – «за царя».
Магала поєднує вулиці Шабську, Вільну з прилеглими до них провулками. Топонім слова «магала» означає слобідка, частина передмістя. Основне населення Магали колись складалося із відставних солдатів, міщан, ромів, навіть козаків.
Старожили розповідали, що в цих місцях, ближче до морського торговельного порту, довгий час стояв ромський табір. Роми жили весело, галасливо, одним днем. Втім, у прилеглих дворах не бешкетували. Це був один із неписаних законів.
Завершенням Магали є кар’єр. У кар’єрі кололи скельну породу, а потім, з брил, пилили формовий камінь, з якого, до речі, півміста Аккермана відбудовано. Камінь укладали у спеціальні підводи – биндюги, а потім розвозили замовникам.
Головна прикмета Магали, як не дивно, – психіатрична лікарня. Колись тут розташовувалася міська в’язниця. Корінний акерманець у житті не скаже: “На Шабській – це там, де порт, м’ясокомбінат” і т.д. Абориген видасть: «На Шабській? Це там, де дурдом?». До речі, під час румунської окупації Аккерман відвідував король Румунії Михайло (Михай). Відвідував він і в’язницю. Ця вулиця ще за царя була вимощена бруківкою, яку, як кажуть, везли аж із Голландії.
Психлікарня (до речі, обласного підпорядкування) – свого роду центр Магали. Більшість її співробітників живуть поруч. Це зручно, певною мірою, вигідно. У лікарні магаляни переважно працюють санітарами, фельдшерами. Праця напружена, нервова, але все ж таки вигідна: відчергував зміну – три доби дома. Раніше, для зняття стресу, деякі санітари не проходили повз «точкі», яких тут було безліч. Що таке «точка», гадаю, відомо кожному мешканцю провінції. За спостереженнями місцевих жителів, чи не кожен п’ятий дорослий житель Магали побував у відомому відділенні психіатричної лікарні через непомірну пристрасть до чарки. Якщо скласти все інше, стає зрозумілим, чому «жовтий будинок» є центр Магали.
Хворі в цьому закладі – народ тихий, обшарпаний, сам собі на думці, залежно від домінуючої ідеї. Деякі тут перебувають по двадцять років.
Іноді вони ходять вулицею Шабської. Магаляни раніше часто запрошували їх до себе додому. Якщо чесно, то не стільки зі співчуття, скільки через господарські проблеми. Хворий може старанно працювати цілий день як штукатур, муляр, тесляр, слюсар за… тарілку борщу, пачку цигарок та символічну плату з вічною ціною в «пару гривень».
Так було раніше. Чи змінилося щось зараз – того не знаю…
Років 30-35 тому не меншою популярністю на Магалі користувалася берегова лінія Дністровського лиману, що примикала до м’ясокомбінату. День і ніч тут кипіло діяльне, сповнене пристрастями життя. У кілька рядів тут були облаштовані різноманітні гаражі, в яких рідко коли зберігався чийсь човен або автомобіль.
У гаражах можна було придбати чи знайти ВСЕ. Тут продавали копчену ковбасу, свинячу вирізку, яловичий язик, фірмовий «зарубіжний» костюм, запчастини для автомобіля, а траплялося і сам автомобіль. У гаражах нерідко пропонували такі напої, від яких цвяхи миттю очищалися від іржі.
Серед будов з постійно відчиненими дверима тинявся хмільний, майже розбійницький дух пороку. Тут ви мали шанс (на ті часи) виграти «Волгу» і спустити все – до зношених шкарпеток. Тут, за три (тих «радянських»!) рубля вам дарували швидкоплинне кохання, а за четверний – хвацько виліковували її сумні наслідки за допомогою пари уколів. Серед гаражів тинялися бариги, злодії, браконьєри, кидали, опера, і, зрозуміло, – лохи.
Кінець хвацького життя гаражів поклали два фактори – гнів дружин господарів і гостей злощасних гаражів, та й «нові» часи. Перші, зневірившись, спалили притулок пороку, а внаслідок приходу другого чинника, гримнула жорстока криза: м’ясокомбінат задихав на ладан, спекуляція узаконилася, а дешевої горілки стало, хоч залийся.
Сьогодні, за винятком пари десятків, берегові гаражі виявляють похмуре видовище: купи битого каменю, стихійні звалища. У вцілілих гаражах – від колишнього м’ясокомбінату та майже до П’ятого причалу – знаходяться, головним чином, браконьєри. Життя їхнє неспокійне, тривожне. Воно й зрозуміло, що органи рибоохорони посилили контроль за лиманом. Браконьєр збував рибу перекупникам на міському ринку та заїжджим «комерсантам» з Одеси.
Коли трапляється удача, вечорами з гаражів над сивим лиманом мчить хвацька пісня, зіткана з грубих, хрипких голосів, беззлобний гавкіт гаражних собак і долинає дражливий запах наваристої юшки.
Ще одна визначна пам’ятка Магали – військова частина. Тепер уже колишня.
Військова частина за роки незалежності розформувалася. Покинуті казарми, складські приміщення якийсь час охороняв не особливо пильний підрозділ солдатів, потім – цивільні. У результаті все, що можна було, то пограбували місцева п’янь або ж господарі подвір’їв в окрузі. Раніше, де розташовувався госпдвір військових, нині величезний пустир, що порос бур’яном. Будівлі казарм зруйновані. У тому числі і пожежею. Його природа, за твердженням більшості аккерманців, аж ніяк не стихійного початку. Тут приклалася чиясь рука. Кажуть, що сама територія частини продана, причому не раз.
У свій час ходили боязкі чутки про те, що на місці казарм буде чи то ліцей закритого типу, чи то розважальний центр з атракціонами, але є великі сумніви щодо цього…
Далі буде…
Інтернет-видання Бессарабії
