Радісна звістка сколихнула буквально все населення стародавнього Аккермана. Стало відомо, що буквально днями відкриється сполучення між Білгородом-Дністровським та Овідіополем через води Дністровського лиману.
Відзначимо, що 24 травня підписано спільний наказ Одеської та Білгород-Дністровської районних військових адміністрацій та ОСУВ «Одеса», згідно з яким відкривається пасажирське сполучення через Дністровський лиман за маршрутом: Овідіополь – Білгород-Дністровський.
Маршрут вже відпрацьовано в тестовому режимі аби врахувати усі безпекові вимоги військового командування. За один рейс скористатися послугами катера зможуть до 50 осіб. Компанія-перевізник «НІБУЛОН» провела відповідні роботи з підготовки судна, промірів глибин та тралення акваторій.
Відправлення сучасного катера Нібулон Експрес-4, як і минулого року, передбачається від першого причалу, розташованого поблизу середньовічної фортеці. Невелика подорож займе лише півгодини. А вартість квитка на катер становитиме 120 гривень. Недешево, звичайно, але, як нам здається, воно того варте. Перевезенням пасажирів переймаються фахівці приватного підприємства, що має ліцензію на даний вид підприємництва.
Додамо, що минулого року, з серпня до кінця жовтня, цим маршрутом скористалися вісім тисяч людей. Катер значно скорочує час руху до обласного центру.
Нижче пропонується розклад руху судна та дещо з історії водного сполучення між двома стародавніми містами.
Четвертий причал. Саме від нього, скільки я пам’ятаю, ходив до Овідіополя вмісткий, товстобокий катер. Він замінив паром. Бетонні плити, криті асфальтом, витіснили дерев’яну підлогу. Біля входу на пристань тулилася крихітна будка з вічно сонною касиркою. У ті роки – 60-80-ті століття, що минуло, квиток коштував всього 30 або 40 копійок.
Як правило, катер порожнім не ходив. Городянин прагнув до «Одополя» (як у нас іноді називають селище на тій стороні водоймища) не стільки подивитись на його сумнівні пам’ятки, скільки для того, щоб, діставшись автобусної станції, що знаходилася за сто метрів від пристані, відбути до Одеси по своїм справам. Так було і дешевше, і швидше, та й приємніше.
Довгий час я намагався зібрати інформацію про ці невеликі катери, які десятиліттями існували між двома берегами лиману. Однак, то забудькуватість, то інші клопоти збивали мене. І ось нещодавно я натрапив на чудовий звіт краєзнавця Олексія Пермінова. Він дав цікаві відомості з історії створення та експлуатації цих теплоходів.
1946 року розпочалося створення невеликого річкового теплохода для місцевих пасажирських ліній — фактично водного аналога наземного міського транспорту.
Післявоєнна країна зазнавала серйозних проблем з водним транспортом річками та озерами. За основу проєкту нового теплохода було взято пасажирські судна довоєнної споруди, а також теплоходи, отримані країною за репараціями з країн Європи.
У 1949 році в масову серію пішов проєкт теплохода № 544 “Москвич”, якому судилося стати наймасовішим і найуспішнішим.
Конструктивно новий теплохід представляв двопалубне судно з розташованим по центру машинним відділенням, над яким знаходився посадковий майданчик і ходова рубка, а пасажирські салони були влаштовані в носі та в кормі теплохода.
Над закритими салонами розташувалась відкрита пасажирська палуба з двома майданчиками: у носі та в кормі судна. У нижніх салонах для пасажирів встановлювалися м’які дивани, а на верхній палубі — жорсткі лавки. Округлені вікна були запозичені від автобусів ЗІС-154.
Конструктори підібрали двигун для «Москвича» надійний – дизель 3Д6Н-150. Зауважимо, що подібні дизелі встановлювалися на легендарний танк «Т-34» та його пізніші модифікації.
Розміри катера були такими. Довжина 27,25 метра, ширина – 4,8 м. Опад теплоходу був зовсім невеликий – всього 0,7 – 0,9 м.
Катери випускали у верфях Херсона, Тюмені, Томська, Байкалу, а також у Благовіщенську, Бобруйску та Каунасі. У 1956 році наше річкове управління отримало перші два теплоходи – ПТ-176 та ПТ-177. А всього лиманом ходили чотири катери на Овідіополь і в Затоку. Пізніше до Бугаза направили відомі всім «Ракети».
Навігація починалася рано – коли лиман звільнявся від льодоставу. Вона тривала аж до пізньої осені. Катери ходили щогодини – з 6.00 до 22.00. Тривалість подорожі, залежно від погоди та сили вітру, була не більше 40 хвилин.
Катери мали свої назви на честь героїв другої світової війни, які загинули у боях за свободу нашої землі: «Герой Єльцов», «Герой Вертелецький», «Герой Шевченко», «Герой Зудлов».
Загалом, з 1948 по 1966 роки на верфях було збудовано понад 500 таких катерів.
Весною 1994 року водне сполучення між Білгород-Дністровським та Овідіополем припинилося. Це настільки вразило городян, що ті, хто сумнівався, приходили не один день до четвертого причалу. Там лише вітер примхливо грав уривками газет упереміш з опалим листям минулого року. Будка касира насупилася забитими щитами. Біля краю пристані завмерли фігурки насуплених рибалок. Здавалося, що з твого життя тихо пішов старий, добрий приятель.
Власне наш катер і був таким. Щоразу, незалежно від прожитого, ступаючи на палубу, що грала під хвилею, я відчував якесь передчуття пригоди.
Це почуття раз і назавжди прийшло до тями ще в ті далекі 60-ті роки, коли моя мама вперше привела мене до пристані. Там похитувався білий з блакитним теплохід. Я жодного разу не спускався до пасажирського салону, як того вимагала сувора мама. Усю коротку подорож я проводив біля судна. Запах лиману, береги, що віддалялися і наближаються, трикутник сірих вітрил рибальських каюків і дикий регіт чайок-конвоїрів малювали приголомшливі картини морських пригод, де головним героєм, звичайно ж, був я…
Разом із катером пішов із міста річковий вокзал. Нова будівля вокзалу була збудована наприкінці 80-х років. За мірками того часу будова – саме скло та бетон – виглядала витонченою та просторою.
Світла зала для пасажирів, каси, камери зберігання багажу, кафе-буфет – все це було розраховано на туриста-сноба та його примхливий смак. Але… не склалося. Місце річкового вокзалу чверть століття, як діловито, освоїв відомий ресторан «Арго». Час і люди.
І ось набуло нове тисячоліття. На початку «нульових» років останній із «могікан» – катер «Герой Зудлов» зненацька з’явився біля невеликої пристані колишнього міського пляжу. Як відомо, ця територія була в оренді у приватного підприємця Володимира Єрущенка.
На катері кипіла робота: чути дрібний гул електродрилі, стукіт молотка. З машинного відділення з’явився сам Єрущенко – розпалений, обличчя у моторному мастилі, у комбінезоні на оголений торс.
Ми поздоровкались. Виявилось, що Володимир Авраамович викупив катер. Залізного ветерана Дністровських вод він піддав капильного ремонту: переварив дно судна на нове, перебрав двигун, оновив салон, навіть влаштував маленький буфет і комфортну каюту для капітана. Катер отримав нову назву – “Володимир”.
«Володимир» розпочав своє друге життя. З приходом курортного сезону Єрущенко, він же капітан теплохода, водить катер лиманом. «Володимир» став прогулянковим судном. Відпочиваючі, та й наші городяни із задоволенням каталися та катаються лиманом, слухаючи історичні замальовки гіда. До речі, щороку бізнесмен безкоштовно здійснює прогулянкові рейси для дітей із соціально незахищених сімей міста та району.
Інтернет-видання Бессарабії
