12 травня Ізмаїл проводив в останню путь 23-річного скрипаля Богдана Міхалакі, життя якого обірвалося внаслідок уламкового поранення, отриманого на фронті. Прощання відбулося у дворі протестантської церкви «Слово життя», парафіянином якої був Богдан. Віддати шану молодій людині, яка поклала своє життя за незалежність і свободу рідної країни, прийшла величезна кількість людей – рідні, друзі, військові, представники органів місцевого самоврядування, державних структур, парафіяни церкви «Слово життя», городяни. До труни довгим потоком тяглася черга – так багато було охочих вшанувати загиблого воїна.
Церемонія прощання проходила за протестантськими традиціями – звучали повчальні промови, звернені на адресу присутніх, зачитувалися цитати з Біблії. Настанови проповідників чергувалися зі співом псалмів у виконанні парафіянок церкви.
Біля узголів’я труни стояли розчавлені горем батьки, брати та сестра. Мама Богдана – Любов Міхалакі – розповіла про свого улюбленого сина:
— Він був добрий, слухняний, у нього були ясні очі та чисте серце. Він був чесний, ця якість у нього була, я це завжди знала. Все, що він робив, робив на сто відсотків. Робив якісно, досконало. Якщо музика – то без фальшу, якщо любити – то до смерті. «Немає більше тієї любові, якщо хтось покладе душу свою за ближнього свого» – ось такий рівень любові приваблював його.
У Богдана було справжнє кохання, у нього світилися очі. Була наречена, якої він зробив пропозицію незадовго до того, як перестало битися його серце. І це було дуже сильне кохання, його навіть було видно. Богдаша любив музику, багато чого любив, він був дуже творчою людиною. На різних інструментах грав, але особливо любив скрипку. Ось вона тут. Сьогодні змовкла його скрипка на цій землі, але там, у святих небесах, з ангельським хором, із врятованими людьми співає він іншу пісню для Господа.
Він був даний нам на короткий час, був довгоочікуваною дитиною в нашій родині, тому в нього і ім’я – Богдан. Дуже яскраве світло залишає він у серці. Трохи раніше відійшла у вічність його кохана бабуся, у них були особливі стосунки. У Біблії сказано, що день смерті кращий за день народження. Розумом це важко зрозуміти, але серцем знаєш – Бог каже, отже, так і є. Світла пам’ять нашому Богданчику, він наш герой!
Батько Богдана Олександр кріпився, але часом не міг стримати беззвучних ридань. Взявши слово, він звернувся до присутніх: «Як ви вважаєте, чому Бог його забрав? Щоб він там грав. Чуєте? Щоб він там грав.
Я вдячний Богові за те, що він майже на 24 роки подарував нам це щастя. Я ніколи не думав, що про це проситиму, але я хочу, щоб ми віддали славу Господу за Богдана через оплески, щоб ми прославили нашого Бога в пам’ять про мого сина, який зараз просто спить». Люди, що стояли у дворі, підтримали батька загиблого воїна оплесками.
Богдан Міхалакі за свої неповні 24 роки залишив після себе добрий слід на землі. Пам’ятають про нього мешканці міста Ізмаїла, які часто чули на вулиці Торговій його проникливу гру на електроскрипці. І хоч ім’я його було відомо далеко не всім, але гарного стрункого скрипаля запам’ятали всі городяни.
Про Богдана пам’ятають волонтери, яким він разом із його дівчиною Аліною Сиротенко приносив велику кількість окопних свічок власного виготовлення. Про нього пам’ятають у Федерації бодибілдингу та фітнесу Бессарабії, де Богдан був наймолодшим за віком інструктором. “Світлий, добрий, чесний”, – так відгукуються про загиблого всі, хто його знав.
«Він був дуже веселий, ми з ним не нудьгували. Він був чудовим другом, який все розуміє. В «учебці» він часто грав на скрипці та на барабані. Разом із ним ми ходили у «качалку». Дуже гарна людина була. Ми з Богданом із однієї бригади, але у нас різні батальйони», – згадує про загиблого побратима боєць із 28 бригади Валерій Кирилич, який разом із Богданом перед відправкою на фронт проходив навчання в Естонії.
Валерій коротко розповів про обставини, за яких Богдан Міхалакі отримав поранення: «Це було під Бахмутом. Як я зрозумів, Богдан із товаришем йшли до розвідки, коли до них прилетіла міна – «вісімдесятка». Обидва зазнали осколкових поранень. Богдан проходив лікування спочатку у Дніпрі, потім у Києві, але, на жаль, не вибрався... У його товариша сильно пошкоджено руку, він живий».
Богдана Міхалакі поховали на алеї Героїв на лощинівському цвинтарі. Його матері військові передали прапор України зі словами: «Від імені президента України, Верховного головнокомандувача Збройних сил України прийміть цей прапор як символ держави, якій вірно і до останнього служив ваш син». На честь загиблого воїна Богдана Міхалакі прозвучало триразове «Слава Україні! Героям слава» у супроводі автоматних пострілів.
Інтернет-видання Бессарабії
