Допомога людям, сльози біженців та внутрішня мотивація – про це «Махала» розмовляла з волонтеркою Тетяною Бондаренко, уродженкою села Табаки Болградської громади. Тетяна розгорнула потужну волонтерську діяльність в Болгарії з допомоги українським біженцям та військовим.
Тетяна Бондаренко, в дівоцтві Вербанова, народилася і жила в селі Табаки (її батьки досі там живуть), закінчила Болградську гімназію. До війни мешкала в Одесі разом із чоловіком. Коли почалася війна, знаходилася на відпочинку в Туреччині. Одеса в цей час зазнала перших ракетних ударів. Тому жінка поїхала до столиці Болгарії Софії, де мешкає її сестра, бо авіарейс із Стамбула до Одеси скасували.
«Я не думала, що війна триватиме так довго та буде настільки жорстокою. Я думала, тиждень-два і все закінчиться, я повернуся в Україну. Але ні. Через два тижні я зрозуміла, що не можу просто так сидіти та чекати, треба щось робити, треба допомагати людям та моїй державі. Треба бути корисною», – згадує Тетяна.
Вона має вищу економічну освіту, знає кілька мов, в тому числі й болгарську. Тому відшукала волонтерські центри в Софії, які займалися біженцями з України. Їх в перші тижні війни було дуже багато.
«Я прийшла до центру «Отворени врати», його організували вихідці з України, які вже давно мешкають в Болгарії. Я спочатку приходила до центру як волонтер, допомагала заповнювати анкети та папери, переводила документи, возила людей до лікарів, аптек, допомагала розташовувати їх в місцях тимчасового перебування. Роботи було багато. До центру приїжджали люди з Маріуполя – буквально без нічого: без речей, грошей. В них були лише паспорти на руках», – розповідає Тетяна.
В волонтерському центрі вона пропрацювала два місяці і випадково познайомилася з Русланом Квінтой. Це відомий український композитор та продюсер. Він запропонував створити музичний фестиваль для дітей з України, хотів об’єднати біженців та привернути до них увагу, щоб це сприяло міжнародній допомозі Україні.
«За ніч я написала для нього грантовий проєкт. На жаль, грант ми не виграли… Але не відмовилися від цієї ідей і започаткували фестиваль “United Kids”. Перший фестиваль провели в Софії. Я займалася пошуком спонсорів та організаційними моментами», – каже Тетяна Бондаренко.
На фестивалі збирали гроші для України, в Софії його підтримав українській гурт «Kazka». Музиканти приїхали заради допомоги й це не коштувало ані гривні організаторам заходу.
Далі фестиваль поїхав до Польщі, зараз він в Іспанії, наприкінці вересня повернеться в Болгарію.
Тетяна не весь час проводила в Софії. В березні 2022 року вона приїхала до Одеси і забрала свій автомобіль, який використовувала як засіб для транспортування гуманітарної допомоги в Україну.
«Що я тільки не привозила. Від шоколаду до гігієнічних засобів, медикаменти, харчі і багато чого для вимушених переселенців, які переїхали із зон бойових дій в більш спокійні регіони, в тому числі в Болградську громаду. Я набивала повну автівку, під самий дах, і їхала сама, щоб було більше місця для вантажу. Всі ці речі збирали прості болгари. Мешканці Софії показали себе дуже відкритими та добрими людьми, до волонтерських центрів вони приносили все, що на їх думку може знадобитися. Це неймовірно, я дуже вдячна їм за це!» – розповідає жінка.
Також Тетяна разом з однодумцями збирали українські книжки для тих дітей, які тимчасово мешкають в Болгарії. Ці книги знаходяться у волонтерському центрі та деяких міських бібліотеках Софії. Зараз цим проєктом займається українська письменниця Ганна Багряна.
Тетяна закінчила Одеську національну морську академію, один з її одногрупників на початку війни вступив до лав ЗСУ. Тетяна разом з одногрупниками та іншими випускниками цього вишу зібрали гроші на автівку для підрозділу, в якому служить хлопець. Також вони змогли придбати 18 бронежилетів, декілька тепловізорів та інші необхідні речі для бійців.
«Серед моїх одногрупників багато моряків, які, на щастя, зараз мають роботу. Вони дуже потужно допомагають Україні. Моряки мають більший фінансовий ресурс і не шкодують його для України. З яким питанням не звернешся до них – завжди отримуєш схвалення. За весь рік ми приблизно змогли зібрати 1 200 000 гривень, які витратили на потреби ЗСУ», – ділиться Тетяна.
Ми запитали Тетяну, що її мотивує цілий рік займатися цією справою? Чому вона не залишилася з рідними та просто не зайнялася своїм життям?
«Війна для багатьох стала страшним випробуванням. Це не просто слова! Ті люди, яких я бачила в Болгарії, які тікали від обстрілів та бомбардувань – були знищені морально. Боляче навіть дивитися їм у вічі. Їм необхідна допомога. Я не переживала обстрілів чи окупацію, тому я відчуваю обов’язок допомагати. Прикладаю всі свої навички, знання, знайомства, щоб працювати для них, для ЗСУ. Це навіть не вибір – це те, що я роблю та буду робити. Не вважаю що це щось неприродне, до того ж я це роблю не наодинці, ми робимо це командою», – каже Тетяна.
Тетяна восени минулого року приїхала в Одесу по справах та провідала рідних в рідному селі Табаки та в Одесі. Цей час як раз припав на руйнівне бомбардування російською армією цивільних об’єктів критичної інфраструктури в Україні.
«16-й поверх без ліфта, світла, води та інтернету. Я зробила свої справи та повернулась до Софії. Не через ці випробування, а через те, що на той час в Софії я мала більше ресурсів та можливостей для допомоги», – пояснює жінка.
Так вона потрапила до другої частини масштабного проєкту «Експедиція в Україну». Завдяки цьому проєкту вдалося зібрати понад 300 одиниць техніки, телевізори, книги та інше, що може допомогти навчальному процесу дітей в Україні та розвитку болгарської спадщини в Україні. Проєкт створений за ініціативи болгарського мецената Геннадія Воробйова та має інформаційну підтримку Болгарської державної агенції болгари за кордоном. Наразі, проєкт закінчив збирати анкети-заяви на отримання допомоги від представників болгарських культурних та освітніх закладів. Тетяна – керівник цього проєкту.
«Я бачила біженців, їх біль, страждання. Деякі люди за рік вже змогли пристосуватися до життя в Болгарії, знайти житло, роботу і більше не потребують волонтерської допомоги. Але вони хочуть повернутися в Україну. І вони повернуться! Тому не треба їх хейтити. Вони знайдуть в собі сміливість та повернуться будувати Україну після нашої Перемоги. Це будуть важкі часи, і Україна буде потребувати їх сил, знань, рук!» – впевнена Тетяна.
Сама вона також планує повернутися в Україну до рідних та продовжити своє життя, яке призупинила війна. Вона вже будує плани на післявоєнний час. Всі її плани так чи інакше стосуються не її особистого життя, а суспільно корисного, як би це патетично не звучало.
Серафим Савченко