В селі Голиця Болградського району жив, працював і творив Іван Іванович Стоянов. Доля обдарувала його можливістю створювати дивовижні скульптури, тонко і чуттєво передавати ліричність болгарських народних пісень, гумористично розкривати себе в болгарських і молдавських танцях, передавати власні емоції в авторських віршах на місцевому діалекті.
Діяльність Івана Івановича можна розглядати в рамках нового виду мистецтва «наїв» або «примітивізм». Цей жанр зародився в колах митців-аматорів на початку 20-го століття. Для художньої стилістики цього напряму характерні спрощені форми, локальні, чисті кольори, відсутність повітряної перспективи та інших ознак академізму через відсутність спеціальної освіти. Основною ознакою наїву є свідоме, навмисне спрощення художніх засобів, звертання до селянської та дитячої творчості, простота, щирість, чудернацькість.
Іван Стоянов народився в 1927 році. Свою освіту почав у місцевій школі при румунській владі. Процес навчання йому подобався, пізнання незвіданого завжди вабило, захоплювало його. З малих років він ставився до багатьох речей творчо. Змішуючи фантазію, енергію доброти, загадковість, емоції, інтуїцію, Іван Іванович зумів відбити в своїх скульптурах, віршах, піснях багатовікову культуру болгарського народу.
На початку 60 років ХХ століття Іван Іванович очолив місцевий Будинок культури. З величезним ентузіазмом створював місцевий хор, любив виконувати народні пісні. Особливу популярність принесла йому пісня «На сидянка ида, мамо».
Іван Стоянов – скульптор з дитячою душею. На своєму подвір’ї в 1960-1961 роках він створив скульптури «Баба», «Дід» «Болгарський переселенець». Саме в скульптурі він проявив себе яскраво, заявив про болгарські корені, етнічну приналежність, історичну національну пам’ять. Ні партія, ні комсомол, ні інші теми соціалістичного устрою не давали йому натхнення та силу творити. Лише рідні люди – дідусь, бабуся, мати, діти та велика, непізнана людиною природа були джерелом сюжетів для його робіт.
У житті болгарської родини величезну роль відіграє льох. Іван Іванович прикрасив вхід до свого льоху по боках напівоб’ємними фігурами коней, які виконані у вигляді горельєфу. Кінь в житті переселенців болгар був основною тяговою силою. Автор точно передав пропорції, колір, динаміку руху тварин. Вхід у льох прикрашено погруддям свого діда, який мав величезний вплив на маленького Ванчо (так дід називав онука). Це надає льоху завершеності.
Колодязь з півоб’ємними, розфарбованими фігурами дітей задумувався як заклик до повернення до традиційної патріархальної болгарської багатодітної сім’ї. Саме діти – це найбільша радість і батьківська втіха, надія і гордість, безумовна любов і безмежне щастя.
Особливий колорит в композицію двору вносить горельєф із двох болгарських дівчат, які є зображенням ідеалу дівочої краси та працьовитості болгарок. Вони є втіленням образу «вічної болгарки», в них показані такі характерні риси як відкритість, щедрість, внутрішня сила, цнотливість, доброчесність, гармонія.
Курник Іван Стоянов прикрасив композицією, виконаною з мозаїки. Простота, помірність, стриманість вписуються в стиль двору-садиби скульптора.
Іншим важливим напрямком творчості Стоянова І. І. є поезія, написана місцевим діалектом болгарської мови. Його вірші мелодійні, чуттєві, прості, часом незграбні, відображають авторське бачення тяжкого селянського життя, взаємовідносин людей. Кожен вірш Івана Івановича – неповторне творіння.
Автор намагається гумористично підійти до відображення багатьох процесів життя. Не можна не посміхнутися під час читання поетичного твору «За кот Васил».
У вірші йдется про домашнього улюбленця кота Василя. Від поезії віє домашнім затишком, теплим ставленням до малих домочадців, турботою про чистоту рідної оселі.
Кот Васил сабахлян си доди
И краката си намрасил,
Беши голяма кавга
Зако си намрасил крака.
Ас му викам съ испровиквъм
Деси ходил си пътувал.
Чи упашкътъ си намарал.
Той на мене уплашено гледа
И с идноту уко намигъ.
И на плачету сеннъ
Чи си шубата пугленна,
Къф съм хубав и наряден
Струва дету съм на светъ создаден.
Аз му викам чи на Диана шъ напишъ
Чи съ качаш на висока криша,
Чи си дуваждаш мръсен,
Дету на сички си путръсен.
Той съ убърнъ и си тръгнъ
Чяк приз два денъ съ завърнъ.
И тъй кончавам за наш Васил
Дету краката си намрасил.
Яку оцінку дати творам цього митця-самородка? Чи є вони дійсно мистецтвом?
Безсумнівно, творчість Івана Стоянова є втіленням свіжого та чистого погляду на світ незіпсованої цивілізацією свідомості, щирої наївності фольклорної барвистості, радості від пізнання навколишнього світу, природності та органічності. Це були нові виражальні елементи в час панування соціалістичного мистецтва, які не вписувалися в систему. Тому при житті його творчість не досліджувалася, багато людей не сприймали його дивацтва.
Яке щастя, що звідти, з маленької Голиці, рушила в світ творчість Івана Стоянова. Пішли до людей його проста, відверта поезія , неімовірні скульптури, велика картина-декорація розміром 12 х 5 метрів на сцені Будинку культури, незабутні образи в болгарських, молдавських танцях та веселі гумористичні пісні.
Його не стало… Село осиротило… Воістину «Божий дар» палахтів у цьому самобутньому селянинові. В соціалістичній системі він залишився самим собою, жив тільки своїм баченням і розумінням світу і віддзеркалював його в своїх витворах саме таким, яким він поставав перед його внутрішнім зором. І власне цим звитяжив як мистець, як обдарована від природи особистість.
Міндогло Валерія, учениця 8 класу
Голицького ЗЗСО
Керівник: Андрєєва Жанна Дмитрівна,
вчитель історії та мистецтва
Голицького ЗЗСО
Інтернет-видання Бессарабії
