Іван Іванович Аврамов із села Калчева – бджоляр зі стажем. А це велика рідкість, бо праця ця важка, а зараз ще й мало прибуткова. «Бджільництвом багато хто намагається зайнятися, але стають бджолярами одиниці», – зізнався Іван Іванович. Але той, хто одного разу полюбив бджіл-трудівниць, не покине їх уже ніколи.
Ще бувши школярем, якось запросив його на допомогу бджоляр колгоспної пасіки Іван Ігнатович Штирбулов. Разом вони відкачували мед. Тоді в Івана зародилася мрія мати свою пасіку. Він став цікавитись бджільництвом, багато читав книг. А потім почав виписувати спеціальну літературу.
Але до реалізації мрії приступив через багато років, бувши сімейною людиною. Дружина Домнікія Пилипівна підтримала його. Тоді Іван Іванович купив одну бджолосім’ю у пасічників, які стояли біля Калчева, потім ще одну. Це було на початку 90-х.
Все, здається, зробив правильно, підготував бджіл до зими. Але навесні не побачив першого бджолиного обльоту. Відкрив вулики й ахнув – рамки з медом цілі, а бджоли всі мертві.
Тоді бджолині сім’ї косила хвороба – бджолиний вароатоз. Це паразитарне захворювання медоносних бджіл, спричинене кліщами. Якщо кліщі з’являлися на пасіці – гадай, втратив усе. Ліків проти хвороби не було. І лише у 90-х роках з’явилися перші препарати для обробки. Але, мабуть, не завжди вони були якісними, бо бджоли все одно гинули масово.
Іван Іванович все, про що читав у книгах та журналах, застосував на практиці, але перший досвід виявився невдалим. Впадати у відчай не став, а ще більше почав вивчати літературу, радитися з досвідченими бджолярами, в тому числі й Іваном Ігнатовичем Штирбуловим, який на той час був на заслуженому відпочинку, тримав уже свою особисту пасіку.
Досвід та підтримка дружини дали поштовх до нової спроби зайнятися бджільництвом. І вона увінчалася успіхом.
«Пам’ятаю, як качав свій перший мед, – згадує Іван Іванович. – У мене тоді навіть медогонки своєї не було. Качали вдома в Івана Ігнатовича. Я ніс додому три трилітрові банки меду з такою радістю і наснагою, ніби я мав три бідони меду».
З того часу почалося в Івана Івановича нове життя – повне роботи, турбот та переживань. Але вони дарували радість, бо він займався тим, що завжди хотів.
Бджоли не люблять спонтанності. Все треба робити вчасно. Запізнишся з обробкою – можеш втратити чи бджіл, чи мед. Але якщо робиш усе з любов’ю, то бджола обов’язково віддячить цілющими медовими дарами.
Іван Іванович підійшов до справи серйозно. Завів журнал бджоляра. Вів облік кожної бджолосім’ї: що зробив, що треба зробити, який результат отримав. А потім аналізував роботу, виправляв помилки та не переставав вчитися.
І вже незабаром його наставник почав запрошувати Івана Івановича до себе на пасіку, щоб той подивився бджіл та порадив, як вирішити проблему.
Згодом Івана Івановича почали запрошувати на виставки меду та продуктів бджільництва, які організовував у Києві Інститут бджільництва. Спочатку він слухав колег, переймав досвід, а потім і до нього вже зверталися за порадою.
Після офіційної частини було заведено пригощати колег своєю продукцією. Усі привозили медовуху. Став робити її і Іван Іванович. Сьогодні цей напій на меду обов’язково є у його сім’ї, як і інші продукти бджільництва.
Перші помічники на пасіці – дружина Домнікія Пилипівна, три дочки із зятями обов’язково приїжджають допомагати качати мед. А ще поряд завжди онуки. Іван Іванович та Домнікія Пилипівна багаті трьома онуками, трьома онучками, а тепер дружна команда поповнилася і правнучкою, якій нещодавно виповнилося два роки.
– Іване Івановичу, багато бджолярів скаржаться, що меду поменшало, – питаю я.
– Це залежить від року. У посушливий рік, як цей, меду справді менше. Але багато залежить і від бджоляра: чи все він зробив правильно і вчасно. Бджіл не можна змусити працювати, їм можна лише допомогти.
– Чи стикалися з отруєнням бджіл?
– Я та інші бджолярі, які ставлять пасіки в окрузі, знаходимо спільну мову з фермерами, керівниками сільгосппідприємств. Вони не обробляють поля, коли працюють бджоли. У нас із ними взаємний інтерес: ми отримуємо мед, а наші бджоли підвищують врожайність їхніх культур.
Іван Іванович розповів, що ось уже 17 років його пасіка стоїть в одному місці, в горіховій посадці. Там постійно є охоронець Олександр, яким Іван Іванович дуже задоволений. Сам він на пасіці в сезон щодня. І роботи вистачає, особливо у спекотний день. Бджолам потрібна вода.
І Іван Іванович почав розповідати, як влаштовано життя у вулику, як розподілено обов’язки між усіма членами бджолиного сімейства.
Найголовніша у вулику цариця-матка. За добу вона може відкладати до 2 тисяч яєць, з яких потім виростуть бджоли. З вулика вона майже не вилітає, тільки для парування. Решту часу живе в ситості й відпочинку. Спеціально виділені для цієї роботи бджоли чистять її, годують сумішшю меду, перги, додають ферменти, приносять воду.
Також бджоли-водоноси приносять воду для молодняку, який росте дуже швидко. У спеку температура у вулику підвищується. Щоб потомство не загинуло, бджоли розпорошують у вулику воду, знижуючи температуру – такий собі природний кондиціонер повітря.
Робоча бджола живе у сезон до 40 днів. Весь цей час вона працює, збираючи нектар. Є бджоли, які будують соти. Інші охороняють вхід у вулик – переважно це старі бджоли, яким важко вже працювати.
Бджола відлітає на відстань кількох кілометрів, але завжди безпомилково повертається додому.
Одним словом, природа так організувала роботу бджолиного сімейства, що нам треба в них повчитися.
– Іване Івановичу, як мед продаєте?
– Це болюче питання. Зробити мед – це пів справи. А ось реалізувати – та ще проблема. Гуртові покупці є, але пропонують низьку ціну. Часто пасічнику не вигідна така ціна, враховуючи витрати на купівлю вуликів, рамок, вощини, лікувальних препаратів. Ось і доводиться бджоляреві самому сидіти на ринку та продавати мед у роздріб.
Іван Іванович розповів, що Україна посідає одне із провідних місць у світі з виробництва меду. І добре на цьому заробляє, відправляючи мед на експорт. Ось тільки бджолярі велику вигоду від цього не мають. Державні програми підтримки бджільництва в Україні, якщо такі й ухвалюються, то найчастіше не працюють. Тому доводиться покладатися лише на свої сили.
До війни Іван Іванович, об’єднавшись із бджолярами Ізмаїла, возив мед до столиці. Там ціна вища. Але сьогодні такої нагоди немає.
– За скільки продаєте мед на місцевому ринку?
– Літрова банка – це обов’язково вага 1 кг 450 г меду – коштує в середньому 200 грн.
– Це дуже дешево, враховуючи скільки праці, сил та коштів вкладено у цей натуральний продукт.
– А скільки користі від нього! – зазначає бджоляр.
– Іване Івановичу, в чому користь меду?
– Величезна. Причому корисно все. Я збираю квітковий пилок, пергу, прополіс, маточне молочко– все має великий попит. Навіть коли бджола вмирає, роблять настій підмору на горілці. У нього багато корисних властивостей, там є бджолина отрута. Пити такий настій треба по кілька крапель, розбавляючи водою – лікує багато хвороб. Можна мазати хворі суглоби. А пилок квітковий – це взагалі сильний засіб.
– Але ж пилок це щось таке мікроскопічне. Як ви його збираєте?
– Є спеціальні пилкові збирачі, які ставимо при вході до вулика.
Бджоляр розповів, що бджоли збирають із квітучих рослин різний пилок, різного кольору, несуть його у вулик на лапках, у них там є такі маленькі цеберка. Причому має бути однакова кількість пилку на двох лапках, щоб бджола могла летіти. Заходячи до вулика, частина пилку залишається на збирачах.
Розповів Іван Іванович і про медовий забрус – це обрізки із законсервованих воском рамок. Гарячим ножем їх зрізають, а рамки ставлять у медогонку для відкачування меду. Ці медові обрізки дуже багаті на вітаміни, амінокислоти і за складом близькі до людської крові. Дуже лікувальним є сотовий мед, який не контактував з металом, повітрям.
Одним словом, мед та його продукти – це диво, яке подарувала нам природа.
– Іване Івановичу, а як відрізнити натуральний мед від штучного?
– Мені здається, що зараз цукор дорогий. Бджоляру не вигідно займатися фальсифікацією. Але є кілька способів визначити якість меду.
Проведіть ложкою по меду, підніміть. Якщо він стікає та утворює гірку, а не розтікається відразу – добрий мед. Ще від натурального меду у горлі трохи перчить. Ну і звісно вага. У літровій банці має бути не менше 1 кг 450 г.
Сьогодні, 19 серпня, в Україні відзначають день пасічника. Це професійне свято встановлено Указом Президента у 1997 році. Ми вітаємо всіх бджолярів Болградського району із професійним святом. Вони роблять таку велику справу: бережуть бджіл, які, як посланці природи, несуть нам усе найкорисніше і потрібне. Ну і, звісно, ви пам’ятаєте: світ загине тоді, коли зникнуть бджоли. Так сказав Ейнштейн. Будемо жити!
Тетяна Терзі
Інтернет-видання Бессарабії
