Ми розповімо вам неймовірну історію про двох жінок-волонтерок Олену Лисак та Ольгу Атанасову. Вони вже шість місяців доставляють необхідні речі бійцям Збройних сил України на передову.

Про ворожі ракети над волонтерською машиною, про подяку військовослужбовців та побоювання родичів – дівчата розповіли нашому виданню.

Ми особисто зустрілися з дівчатами на нейтральній території на півдні України, бо так було зручніше та безпечніше для дівчат.

З ПЕРШОГО ДНЯ ВІЙНИ ВОНИ ВОЛОНТЕРИ

У Олени в армії батько та чоловік, тож дівчина одразу прийняла рішення допомагати армії не тільки тому, що там служать її найдорожчі чоловіки, а тому, що не могла інакше.

Чоловік Ольги вже брав участь в операції ООС на сході України і після початку повномасштабного вторгнення знову добровольцем вступив до лав ЗСУ. Чоловіка відправили на фронт, Ольга пішла у волонтери. Можна сказати, що вони обоє добровольці.

ПРОХАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЗМІНИЛИСЯ

«Ми збираємо гроші на конкретні потреби військовослужбовців, які одержуємо від них. Ми у постійному контакті з командирами частин та бійцями», – розповідає Олена.

Також дівчата, аналізуючи ситуацію, говорять про те, що прохання захисників України змінилися з початку війни. Наприклад, у перші місяці були необхідні засоби особистої гігієни, теплий одяг, продукти харчування. Зараз прохання більш масштабні. Вони спрямовані на виконання бойових завдань ЗСУ.

Військовослужбовці потребують спеціальних приладів: дронів, тепловізорів, далекомірів, біноклів. Також завжди потрібні засоби захисту: спеціальні тактичні рукавички, бронежилети, каски тощо.

УКРАЇНЦІ СТАЛИ МЕНШЕ ДОПОМАГАТИ АРМІЇ

На початку війни на патріотичних поривах українці охоче передавали волонтерам гроші. За півроку війни ситуація змінилася. Життя подорожчало, багато хто в тилу сам потребує допомоги, тому не так вже й часто волонтери отримують СМС від банку про благодійні перекази.

«Ми шукаємо спонсорів та донорів. Ось, наприклад, ми збирали на дрони. Один купили за рахунок пожертв, чотири нам передав хлопець із Чехії безкоштовно. Два з них були його особисті, а ще два він купив разом із друзями. Наразі всі ці прилади служать армії на Донецькому та Херсонському напрямах», – розповідає Ольга.

Дівчата мають офіційні посвідчення волонтерів від Центру комплектування та соціальної допомоги військовослужбовцям. Вони допомагають їм не лише у збиранні коштів, а й у пересуванні країною, проходженні блокпостів.

«На початку війни ми та інші волонтери вкладали всі свої особисті гроші. Я витратила всі заощадження, які у нас із чоловіком були. Зараз я теж додаю свої гроші, але розумію, що моя сім’я також потребує продуктів та ін. Ми багато часу витрачаємо на пошуки, домовляємося, вирішуємо питання з доставкою, самотужки ми не здатні купити всього, скільки б особистих грошей не вкладали», – каже Ольга.

“ВАМ ПОСИЛКА!”

Олена сама своєю машиною відвозить бійцям речі, які вони просили. Часто доводиться їздити до прифронтової зони чи навіть на бойові позиції Української армії. Бензин вона купує власним коштом. Наша смілива героїня вже тричі доставляла вантажі до Донецької області.

«Буває така штука, якщо ти везеш допомогу в частину, то хлопці можуть, заправити паливом, знову ж таки своїм, зі своїх машин. Але це коли ти в частину привозиш, а ми найчастіше веземо вантажі безпосередньо на позиції, там не про який бензин уже не йдеться», – розповідає Олена.

Дівчата навіть вигадали збірне прізвисько для військових, які допомагають волонтерам – «зайчики».

«Зайчики, – посміхаючись, кажуть дівчата, – коли ми приїжджаємо в частину чи на позицію, насамперед запитують: «Ви їли?». Нас намагаються нагодувати, допомогти розвантажити машину, підказати, як виїхати, де перепочити з дороги тощо. Вони завжди нас радісно зустрічають, питають, дякують, фотографуються з нами. Нам приємно бачити таку віддачу. А їм приємно знати, що Україна з ними!

З метою безпеки ми не називатимемо конкретні військові частини, з якими співпрацюють дівчата.

ЇЗДИТИ СТРАШНО, АЛЕ ТРЕБА

Ольга допомагає Олені збирати посилки, а ось відвозить їх дівчина сама.

«Так, буває страшно. Я кілька разів потрапляла у неприємні історії. По-перше, у прифронтових зонах дотримується світломаскування. Вночі нічого не світиться. Жоден магазин, жоден ліхтар. Їдеш у суцільній темряві. На трасі нікого немає – комендантська година.

По-друге, обстріли та прильоти. У Житомирі я їхала за містом і надімною пролетіла ракета, її збила ППО, я все це бачила. Я зупинила машину і не знала, куди мені дітись, куди ховатись. Перевела дух і продовжила рух до місця призначення.

Також, на Донеччині серед білого дня був приліт і я бачила цю ракету. Для нас, хто живе у Болграді та районі, це подія. А для людей, які мешкають там, реальність! Вони це бачать щодня. Це бачать діти. Від цього просто розривається серце», – розповідає Олена.

Дівчина каже, що про небезпечні ситуації волонтерам повідомляють на блокпостах. Хлопці попереджають про повітряну тривогу чи небезпеку диверсійних груп ворога.

СТАВЛЕННЯ РІДНИХ ДО РОБОТИ ДІВЧАТ

Що приховувати – рідні не в захваті від такого заняття. В один із приїздів на батьківщину, на Житомирщину, матері дівчат просто не хотіли їх відпускати. Але все одно дівчата поїхали продовжувати свою справу. Рідним нічого не залишалося, як відпустити та молитися за їхню безпеку.

На запитання, чому дівчата цим займаються, відповідь проста:

«Ми не можемо інакше! Ми повинні допомогти нашим військовим. Вони несуть на собі весь тягар війни, бачать поранення та смерті, заради того, щоб ми тут жили спокійно та тихо. І ми повинні їм відповісти вдячністю та допомогою», – саме такими словами описала мотивацію Олена.

ДЛЯ ТИХ, ХТО БАЖАЄ ДОПОМОГТИ ЗСУ

Дівчата ведуть свою діяльність максимально відкрито, на своїх сторінках у соціальних мережах систематично публікують звіти. Що, в яких обсягах та кому вони доставили. Що потрібно і так далі.

Вони працюють безпосередньо з військовими підрозділами та військовими частинами, тому збирають гроші на певні речі, яких потребують захисники України.

Якщо ви хочете допомогти ЗСУ, надсилайте гроші на картку:

4149 4390 1938 7772 .

Все буде Україна!

Серафим Савченко