Понад два десятки років Дана Лук’янчук приїжджала з Києва до бессарабського села Лиман лише на літній відпочинок. Та війна змінила все. Сьогодні вона працює природоохоронницею в Національному природному парку «Тузлівські лимани», виховує двох синів та доньку і разом із родиною утримує близько трьох десятків врятованих безпритульних тварин. Про нове життя, роботу, волонтерство та щоденну боротьбу за тих, кого покинули люди, — в історії видання «Махала».
Дана Лук’янчук — киянка, яка нині разом із мамою та двома молодшими синами проживає в селі Лиман неподалік міста Татарбунари. Понад 20 років для родини Лук’янчуків це бессарабське село було своєрідною літньою резиденцією, куди вони приїжджали провести кілька місяців, відпочити від міської метушні та насолодитися природою.
«Ми приїздили сюди ще до народження наших дітей, а після їхньої появи стали залишатися вже на довший час — на два-чотири місяці. Дистанційна робота давала нам можливість поєднувати життя в Києві та Бессарабії», — розповідає Дана.
Минулого року родина ухвалила рішення, що Дана разом із мамою та синами залишиться в Бессарабії на постійній основі заради безпеки молодших дітей через систематичні масовані обстріли столиці.
Чоловік Дани — Володимир Харченко — та їхня старша донька не могли покинути Київ. Донька навчається в хореографічному коледжі на відділенні класичної хореографії, де дистанційна форма навчання не передбачена. За словами Дани, дівчина обрала для себе непростий шлях — класичний балет, уже виступає на сцені Національної опери України, а Володимир залишився поруч із нею, щоб підтримувати доньку.
«Окрім цього, ми маємо в столиці власне мінівиробництво продукції для здоров’я. Але вони час від часу приїжджають до нас, щоб провідати. Так і живемо», — ділиться жінка.
Вже кілька місяців Дана працює в Національному природному парку «Тузлівські лимани». Раніше вони з чоловіком були медійниками та працювали в ESSE Production House: Дана — менеджеркою, а Володимир — продюсером. Саме там вони й познайомилися.
Згодом Володимирові запропонували роботу на телеканалі UATV, де він тривалий час працював над проєктом «Незвідана Україна» — науково-популярною передачею про національні природні парки України.
Знімальна група об’їздила всі національні парки країни, неодноразово побувавши й у «Тузлівських лиманах». Саме тоді родина познайомилася з керівництвом і науковими співробітниками бессарабського нацпарку, а згодом це знайомство переросло у міцну дружбу.
«Вже давно немає того телеканалу, ми обоє змінили роботу, але ця дружба збереглася до сьогодні. Тому, коли я залишилася тут жити, мені запропонували працювати природоохороницею. Це не високооплачувана робота, але дуже відповідальна», — каже Дана.
За її словами, природоохоронці — це очі керівництва національного парку. Вони щодня патрулюють закріплені за ними території, виявляють і документують порушення природоохоронного законодавства, фіксують стан природних екосистем, біорізноманіття та зміни, що відбуваються на заповідних територіях.
До зони відповідальності Дани входять частина морського узбережжя, частина курорту Расєйка, частина лиману Шагани та степ на мисі Чобіток.
Жінка зізнається, що щиро любить свою роботу й намагається бути максимально корисною.
Окрім цього, за освітою вона перекладачка французької мови, випускниця Київського університету міжнародних відносин. Час від часу допомагає керівництву нацпарку з перекладами французькою.
Втім, робота в нацпарку — лише одна зі сфер її діяльності. Дана не лише працює на кількох роботах одночасно й виховує двох маленьких синів, а й займається волонтерством, яке давно стало невід’ємною частиною її життя.
Частину свого будинку в Лимані вона облаштувала для перетримки безпритульних тварин. Першим врятованим став маленький цуцик, якого Дана разом із дітьми знайшла біля магазину «АТБ» у Татарбунарах. Через місцевий телеграм-чат, де є рубрика «Втрачено — знайдено», їй вдалося знайти для нього нову домівку.
«На той момент жодного натяку ще не було на те, щоб ми створювали у себе вдома місце для перетримки тварин. Я ще майже нічого не знала про місії, волонтерство та відповідні групи. У нас жили лише наші власні тварини, яких ми, до речі, теж свого часу знайшли на вулиці. Спочатку я думала, що просто допомагатиму бездомним тваринам: їздитиму їх годувати, обробляти, лікувати…» — згадує зоозахисниця.
Деякий час Дана разом із мамою доглядала безпритульну собаку та її цуценят, регулярно приїжджаючи їх годувати. Проте одного дня вдарили морози, і двоє малюків загинули. Саме ця історія стала переломним моментом і спонукала жінку відчинити двері власного будинку для бездомних тварин.
Собака, яку назвали Нічкою, й досі живе в родині Дани — новий дім для неї поки так і не знайшовся. Волонтерка власним коштом стерилізувала тварину та прилаштувала трьох її цуценят у нові родини. Ще одного цуцика Володимир Харченко забрав до Києва, де завдяки оголошенню на сайті OLX йому також вдалося знайти господарів. Двоє інших і досі залишаються на перетримці.
А потім почали з’являтися нові підопічні.
Згодом Дана усвідомила, наскільки гострою є проблема безпритульних тварин у Бессарабії. Майже щодня вона зустрічала нових покинутих собак і котів — біля автозаправок, магазинів, аптек, просто на узбіччях доріг.
Неодноразово разом із чоловіком вона возила тварин на стерилізацію до французького ветеринара Жана-Клода, а також до волонтерок Полянських, які приїздили з Миколаєва. Після операцій випускати собак на вулицю з незагойними швами вони не наважувалися, тому забирали їх додому. Багато хто з цих тварин залишився жити в родині назавжди.
За допомогою соціальних мереж Дана постійно шукає нові родини для своїх підопічних. Від інших волонтерів вона дізналася, що існує можливість оформлювати необхідні документи та відправляти собак у сім’ї за кордон.
Ще донедавна в будинку зоозахисниці мешкало близько 40 тварин. Завдяки тому, що частину вдалося прилаштувати, нині їх залишилося близько 30.
«З усіх наших тварин дві — це собаки військових, яких привезли з Запоріжжя, фактично з “нуля”. Ще двох залишила на перетримку дружина військовослужбовця з Татарбунар. Одного разу до Кароліно-Бугаза приїхали волонтери, і я повезла на стерилізацію своїх собак та собак цієї жінки. А назад повернулася ще із тринадцятьма, яких зібрала в цьому селі. Уявіть лише масштаби цієї проблеми. Усі ці тварини були зраджені своїми господарями», — наголошує Дана Лук’янчук.
Вона переконана, що ці тварини справді пережили зраду.
«Вони пам’ятають, що таке дім. Пам’ятають ласку людських рук, знають команди, біжать за автомобілями в пошуках саме тієї машини, з якої їх колись висадили», — говорить Дана.
Жінка запевняє, що поки її родина житиме в Лимані й матиме можливість утримувати великий будинок, вона продовжуватиме допомагати безпритульним тваринам.
Буквально сьогодні, попри те, що через фінансові труднощі Дана не планувала брати нових підопічних, у їхній родині знову стало більше мешканців. До будинку потрапила кішка з двома кошенятами, яких родина знайшла біля «Фонтанки» — одного з найулюбленіших місць відпочинку місцевих жителів. Волонтерка вже встигла домовитися з ветеринаром про стерилізацію кішки.
Водночас вона зізнається, що знаходити нові родини для тварин стає дедалі складніше.
«В інтернеті зараз дуже велика конкуренція. Охочих прихистити тварину значно менше, ніж самих тварин», — каже жінка.
Не меншою проблемою є й утримання підопічних. Майже всі витрати родина покриває власним коштом. Іноді Дана оголошує збори у своїх соціальних мережах, але пожертв надходить дуже мало. Найчастіше допомагають друзі сім’ї.
«Наші підопічні живуть у тій частині будинку, якою ми самі не користуємося, тому потреби у вольєрах чи собачих будках наразі немає. Кілька будок, які свого часу нам подарували волонтери з німецької ветеринарної клініки в Одесі, куди ми возили собак на лікування, я згодом віддала нашим сусідам і знайомим», — розповідає Дана.
Вона додає, що, можливо, і мріяла б побудувати вольєри, але чудово розуміє: фінансово це зараз не під силу родині. До того ж більшість благодійних фондів сьогодні спрямовують кошти насамперед на допомогу тваринам з прифронтових територій та зони бойових дій.
Тим часом проблема безпритульних тварин лише загострюється. Ще рік тому, завдяки роботі волонтерів, у центрі Татарбунар майже не залишалося бездомних собак. Сьогодні вони знову заполонили вулиці міста.
Щодня в місцевих групах у соціальних мережах з’являються нові повідомлення: знайшли пакет із трьома кошенятами; виявили вагітну собаку; народилися нові цуценята; на автостанції залишили ящик із цуценятами; біля річки знайшли кошенят, зав’язаних у пакет; на смітнику знайдено цуценят у пакеті…
Дана переконана, що допомога безпритульним тваринам сьогодні також є своєрідним фронтом. Однак у нинішніх реаліях розраховувати на системне фінансування цієї роботи майже неможливо.
Інтернет-видання Бессарабії
