Щоранку о 09:00 в Україні оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання. Кожен ранок ми згадуємо всіх загиблих внаслідок збройної агресії Російської Федерації.
Сьогодні згадуємо уродженця Сергіївської громади Білгород-Дністровського району Пастернака Павла Олександровича, який загинув від рук російських окупантів у квітні 2026 року.
Як повідомляє Сергіївська громада, народився Павло у 1994 році. Закінчивши школу хлопець вступив до Білгород-Дністровського економіко-правового фахового коледжу, зарекомендувавши себе дуже відповідальним, цілеспрямованим, щирим та веселим студентом.
Після завершення навчання Павло працював, був людиною, яка не боялася праці та завжди приходила на допомогу іншим. З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно доєднався до лав ЗСУ та разом із своїм батьком став боронити Батьківщину.
У складі 37-ої окремої бригади морської піхоти виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту. Побратими згадують його як справжнього командира, який ніколи не ховався за спинами інших та завжди особистим прикладом показував, як потрібно діяти.
У війську воїн отримав позивний “Пастер”. Бойові товариші також розповідають, що Павло ніколи не вимагав від інших того, чого не був готовий зробити сам. Був справжнім командиром, який показував, як треба діяти не словом, а ділом.

“Ти віддавав всього себе, беріг особовий склад, сам їздив туди, де було небезпечно. Пам’ятаю, ти розповідав, як через погодні умови було втрачено дороговартісний і на той час єдиний дрон, який забезпечував логістику. І ти сам, без дозволу вищого командування, поїхав у “сіру зону” забрати його без засобів РЕБ. Це був вчинок справжнього командира. Дякую за дружбу. Спочивай з миром», — згадує його побратим Alex Lom.
26 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Синельнеківського району Дніпропетровської області, старший лейтенант загинув у бою.
5 травня воїна провели в останню путь та поховали у селі Приморське на місцевому кладовищі, віддавши загиблому належну шану.
