Анастасія на позивний «Зося» пройшла власний шлях — через рішення, зміни, труднощі й досвід, який назавжди змінює людину. Про це повідомляє «Махала» з посиланням на пресслужбу 122 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Анастасія розповіла, що у батальйоні з 3 березня 2022 року. Прийшла добровільно разом з чоловіком в місті Болград і служить до тепершнього дня.
Сама вона родом з міста Коропивницький. Там познайомилася з чоловіком, уродженцем міста Болград, за півтора місяці до повномасштабного вторгнення.
Коли на Україну полетіли перші ракети, чоловік прийняв рішення переїхати в Болград. Наступного дня він добровольцем пішов в ТЦК, мобілізувався.
“Моє завдання було сидіти, тривожитись, читати новини. Цього не могла витерпіти. Прийняла самостійне рішення, прийшла до частини, де служив чоловік, постукала в двері, мені відкрили», – згадує Анастасія.
Вона не значала, чим може бути корисною частині, але запропонувала допомогу. Хотіла були волонтеркою. Її запросили на співбесіду до командира батальйону ТРо. Незабаром Анастасія вже заповнила документи в РТЦК і розпочала службу в одній частині з чоловіком
«На мою думку кожна людина в Україну має бути або у війську або для війська. Я вибрала собі таку долю», – розповіла військовослужбовиця.
Вона згадала, що шайстрашніше було виконувати завдання в місті Бахмут.
«Думка про те, що ми виїзджаємо на своє перше бойове завдання сприймалася стресово. Але наш батальйон показав себе дуже відповідально. Всі вийшли на свої позиції, відстояли, відпрацювали», – згадує вона.
Але не всі повернулися. Найболючишим було – це втрати побратимів.
Дівчина розповіла про життя до повномасштабної війни та плани. До війни вона багато подорожувала, бо її робота була пов’язана з подорожами. П’ять років вона провела в Китаї.
«Банально казати, що ми мріємо про перемогу, але це так. Перемога – це бути вільним від тривоги, від зобов’язань, які ти несеш перед народом, державою», – зазначила Анастасія.
Вона зізналася, що мріє опинитися з чоловіком десь на Кубі, під пальмами, їсти гуакамоле і радіти життю.
«Бажаю більше віри в людей, які стоять на обороні. Я розумію, що терпіння і віра можуть підточуватися, але дивлячись у вічі військовим, треба розуміти, що вони роблять усе, що в їх силах, щоб люди в своїх домівках спали спокійно і мали змогу жити своє життя», – зазначила Анастасія.
На фото скрін з відео
Інтернет-видання Бессарабії
