У Болграді під загрозою зникнення давно знаходиться одна з найвпізнаваніших архітектурних пам’яток міста — пожежна каланча кінця ХІХ століття. Вона не просто частина міського пейзажу, а свідок історії, розвитку пожежної справи та формування самого Болграда.
Проблему її збереження обговорювали рік тому під час публічного заходу в Болградському історико-етнографічному музеї. Саме там вперше на широкому загалі пролунала заява міського голови Сергія Димитрієва, який запевнив, що міська рада готує клопотання про передачу каланчі з державної у комунальну власність, а також розглядає можливість виділення коштів на розробку проєктно-кошторисної документації. Надалі, за його словами, планується шукати фінансування, зокрема через грантові програми.
Однак, відповіді на інформаційні запити, направлені редакцією в березні 2026 року, суттєво відрізняються від озвучених намірів.
У Болградській міській раді офіційно повідомили, що жодних клопотань щодо передачі каланчі до державних органів не направлялося. Попри публічні заяви, процес передачі навіть не розпочато документально. Наразі, за словами посадовців, питання лише «перебуває на стадії розгляду», без уточнення термінів чи конкретних дій.
Також у міській раді підтвердили, що оцінка технічного стану будівлі не проводилася, хоча сама каланча, за даними інших служб, перебуває в аварійному стані вже не перший рік. Не менш показовою є й відповідь щодо фінансування: виділення коштів на розробку проєктно-кошторисної документації не заплановане. Відповідно, і сам процес реставрації наразі не має навіть підготовчої стадії.
На питання про подальші дії у міській раді відповіли лаконічно — «не заплановано». Інші кроки, зокрема залучення грантів чи визначення майбутнього функціоналу каланчі, пропонується розглядати лише після передачі об’єкта або навіть після його ремонту. Таким чином, усі ключові рішення фактично відкладені на невизначене майбутнє.
Не менш важливу інформацію надало Головне управління ДСНС в Одеській області, на балансі якого наразі перебуває каланча. Там підтвердили, що споруда офіційно знаходиться в аварійному стані та ще з 2015 року визнана такою, що може становити загрозу для життя і здоров’я людей. Йдеться не просто про втрату пам’ятки, а про потенційно небезпечний об’єкт у центрі міста.
ДСНС також зазначає, що останні ремонтні роботи проводилися ще на початку ХХ століття. При цьому самостійно здійснювати реставрацію служба не може, адже йдеться про пам’ятку архітектури, для якої потрібні спеціальні дозволи та ліцензовані підрядники. Більше того, в управлінні прямо заявили, що не мають можливості брати участь у спільних проєктах з відновлення каланчі.
Водночас у ДСНС підтвердили, що підтримують передачу об’єкта у власність громади. Однак там також повідомили, що жодних звернень від Болградської міської ради з цього приводу не отримували, що ще раз підкреслює розрив між публічними заявами та фактичними діями.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що каланча частково розташована на земельній ділянці Міністерства оборони, що може додатково впливати на процедуру передачі. Водночас ще у 2021 році Болградська міська рада вже ухвалювала рішення про надання згоди на прийняття каланчі у комунальну власність. Проте цей процес так і не був доведений до кінця.
Таким чином, станом на сьогодні маємо парадоксальну ситуацію: об’єкт визнається аварійним і небезпечним, його необхідність збереження не викликає сумнівів ні у громади, ні у служб, але реальних кроків для вирішення проблеми не зроблено. Передача не розпочата, фінансування не передбачене, підготовчі роботи не ведуться.
Щоб зрозуміти, чому пожежну каланчу в Болграді потрібно зберегти, варто повернутися у час, коли саме місто лише формувалося, як центр життя болгарських переселенців у Буджаку. У ХІХ столітті Болград ще не мав повноцінної системи пожежогасіння. Вогонь тут був рідкісним, але небезпечним явищем, а боротьба з ним — хаотичною і неорганізованою.
Про пожежу сповіщали церковні дзвони, воду привозили у бочках, а мешканців фактично змушували долучатися до гасіння. Візників доводилося буквально ловити, щоб вони не тікали від обов’язку підвозити воду. У результаті пожежі часто встигали знищити будівлі ще до того, як починалося повноцінне гасіння. Така система була неефективною і вимагала змін.
Перші кроки до організованої пожежної служби у Болграді були зроблені у 1840-х роках, коли з’явилося пожежне депо та дерев’яна каланча — оглядова вежа, з якої можна було побачити загоряння ще на початковій стадії. Саме каланча стала ключовим елементом безпеки: від уважності чергового залежало, чи вдасться вчасно врятувати місто від вогню.
З часом дерев’яні споруди занепали, і наприкінці ХІХ століття постало питання будівництва нової, кам’яної каланчі. Проєкт розробив відомий архітектор Олександр Йосипович Бернардацці — автор десятків будівель у Бессарабії, який фактично сформував архітектурний вигляд багатьох міст регіону.
Будівництво тривало у 1896–1898 роках і стало важливим етапом розвитку міста. Каланча була не лише функціональною спорудою, а й архітектурною домінантою — витриманою у стилі класицизму, з характерною кладкою цегли та ракушняка. Вона одразу стала одним із символів Болграда.
З моменту відкриття у 1898 році каланча виконувала життєво важливу функцію. На її вершині постійно чергували пожежні — вдень і вночі, у спеку, мороз і вітер. Їхня робота була виснажливою: чергування могло тривати до 12 годин, без права на сон чи відволікання. Кожні 15 хвилин вони повинні були подавати сигнал, підтверджуючи, що не втратили пильність.
У той час пожежні виїжджали на виклики на спеціальних обозах: попереду їхав вістовий із трубою, що виконувала роль сирени, за ним — вози з інструментами, насосами та бочками води. Це була ціла система, яка починалася саме з каланчі — з точки спостереження, що дозволяла вчасно помітити небезпеку.
Каланча була не просто частиною інфраструктури — вона була центром організації безпеки міста. Водночас вона стала і частиною його ідентичності: формувала міський простір, уособлювала порядок, контроль і захист.
Сьогодні ж ця споруда втратила свою практичну функцію, але не втратила значення. Вона залишається матеріальним свідченням історії Болграда — від часів, коли місто лише ставало на ноги, до періоду його розвитку як адміністративного та культурного центру регіону.
Сьогодні пожежна каланча в Болграді опинилася у стані, коли її майбутнє залежить не від слів, а від конкретних рішень. Публічно озвучені наміри поки що не підкріплені жодними діями. І варто зазначити, що час у цьому випадку — критичний ресурс, адже поки відповідальні структури зволікають, аварійна будівля, яка понад століття була символом безпеки міста, сама потребує порятунку.
Інтернет-видання Бессарабії
