Катерина Таранова — уродженка міста Арциз і випускниця ліцею № 4. Вона стала успішною молодою жінкою, але трагічний випадок розділив її життя на «до» і «після». Катерина вже подолала багато випробувань на своєму шляху боротьби за життя, але попереду ще одна операція і довгий шлях реабілітації. Нині сили її родини на межі, і вони потребують допомоги небайдужих людей. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з матір’ю Катерини Наталією Назаровою, яка розповіла про складний період, що випав на долю їхньої родини.
Катерина Таранова закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Після четвертого курсу здобула диплом філолога за спеціалізацією «англійська мова та література і переклад». Результатом навчання стало вільне володіння двома європейськими мовами — англійською та нідерландською — на рівні носія відповідно до міжнародної сертифікації. Згодом, завершивши магістратуру, вона стала проєктною менеджеркою в ІТ-сфері.
«На момент завершення університету Катерина вже мала стаж і досвід роботи, адже почала працювати ще з другого курсу. Це дало їй можливість претендувати на посади в компаніях міжнародного рівня», — розповідає мати, Наталія Назарова.
Університетські роки Катерини були наповнені не лише навчанням, а й активною громадською діяльністю. З першого курсу дівчина долучалася до студентських акцій під час Революції Гідності. З другого стала членкинею студентської ради університету. Займалася волонтерською діяльністю, організовувала допомогу студентам-військовим АТО, про що детально розповідала в ефірі Радіо Свобода у програмі «Молодь плюс» на тему «Як студенти допомагають АТО».
У 2015 році вона стала членкинею Європейського молодіжного парламенту у Франції. Навесні 2016 року — делегаткою громадської місії до Нідерландів, яка мала на меті вплинути на результати консультативного референдуму шляхом поширення знань про Україну. Тоді вільне володіння нідерландською мовою дало їй можливість брати участь у зустрічах із громадськістю та давати інтерв’ю місцевим ЗМІ.
Безмежна любов до тварин спонукала Катерину допомагати бездомним тваринам у Києві за власний кошт: вона лікувала їх і прилаштовувала до притулків. Місця в притулках для своїх підопічних дівчина оплачувала самостійно. Нині ж цю справу продовжує її близька подруга.
«Так у нас в Арцизі з’явився кіт Томаш, який зараз дуже страждає від нашої відсутності», — каже Наталія Валеріївна.
За словами матері, Катерина була надзвичайно наполегливою людиною, а її графік завжди залишався насиченим. Попри це, вона встигала займатися спортом, вела здоровий спосіб життя, правильно харчувалася та захоплювалася кулінарією, вкладаючи в неї всю душу. Окрім цього, вишивала картини й любила вокал.
Робота, захоплення й допомога нужденним поєднувалися з робочими закордонними відрядженнями, під час одного з яких вона зустріла майбутнього чоловіка — громадянина Аргентини. Через чотири роки пара побралася в Софії Київській, а за кілька тижнів молодята вирушили до Аргентини, щоб зібрати речі для остаточного переїзду до Києва, адже Катерина не уявляла свого життя далеко від Батьківщини.
13 червня 2025 року зупинило звичний ритм життя. ДТП. Важка черепно-мозкова травма, операції, тримісячна кома — і подальша боротьба, яка триває й досі.
Пані Наталія висловлює вдячність усім, хто у важку хвилину простягнув родині руку допомоги. Серед них — працівники територіального підрозділу Державної міграційної служби України в Арцизі, які допомогли в найкоротший термін оформити закордонний паспорт; роботодавець Катерини, коштом якого були придбані квитки до Аргентини; найближча подруга Тетяна, яка протягом місяця перебувала поруч із Катериною в реанімації; родина Бірбінюк, що підтримала їх організаційно та фінансово; директорка Арцизького ліцею № 4 та його колектив, які всі ці 8,5 місяців не залишають родину наодинці з бідою.
«Але першою допомогою стали слова Катерининого керівника, які допомогли відчути ґрунт під ногами, коли лікарі давали 10% шансів на життя: “Це не лише 10% — це аж 10% надії”», — ділиться Наталія Назарова.
Для родини це був шок. Вистояти допомогло тепло небайдужих людей.
«Найтяжче — не розуміти, чому це сталося саме з Катериною — активною, розумною й цілеспрямованою людиною. Вона була дуже теплою, чуйною і завжди готовою прийти на допомогу», — додає мати.
Повернення на Батьківщину відбувалося поетапно: переліт з Сан-Рафаеля до Буенос-Айреса, десятиденне перебування в реабілітаційному центрі аргентинської столиці з метою стабілізації фізичного стану після перельоту, згодом понад 20-годинний авіапереліт з Латинської Америки до Європи та медичний трансфер з Кракова до Львова. Це коштувало величезних зусиль і значних фінансових витрат — десятків тисяч доларів.
«Повернення до України стало можливим завдяки підтримці небайдужих людей, яким я ніколи не втомлюся дякувати», — каже Наталія Назарова.
Дорога додому тривала майже три доби.
«Коли ми близько одинадцятої вечора дісталися Львова, я побачила в очах Катерини неймовірне щастя від того, що вона знову на рідній землі», — ділиться Наталія Валеріївна.
Зараз Катерина — на шляху до відновлення. Позитивні зміни, що є результатом реабілітації, стають дедалі помітнішими.
«З кожним днем змін на краще більшає. Я й подумати не могла, що колись радітиму простому руху пальця на її нозі», — зізнається мати.
Попереду — ще одна операція та тривалий і дороговартісний процес відновлення, який триватиме не один місяць і потребуватиме значних коштів. Один день перебування в центрі обходиться родині у 6000 гривень, тому питання фінансового забезпечення реабілітації стоїть дуже гостро.
Та рідні вірять, що Катерина обов’язково одужає, адже попереду в неї ще так багато нереалізованих планів. Вона вже довела, що є сильною. Але зараз їй особливо потрібна підтримка, щоб пройти цей шлях до кінця — і повернутися до життя, яке вона так любить.
Долучитися до допомоги Катерини можна тут. Або задонатити можна тут.
Фото надані Наталією Назаровою
Інтернет-видання Бессарабії
