Вилкове — місто на воді, де історія, традиції й туризм тісно переплелися між собою. Вже понад двадцять років тут активно розвивається туристична галузь, а місцеві гіди знайомлять гостей з унікальною культурою липован-старообрядців, природою та історичними пам’ятками. Сніжана Журавель — одна з тих, хто присвятила своє життя екскурсійній справі, популяризуючи рідне місто. Журналістка інтернет-видання «Махала» поспілкувалася з гідинею з нагоди Міжнародного дня екскурсовода, який відзначається 21 лютого.
Сніжана Журавель народилася і все життя мешкає в місті Вилкове Ізмаїльського району. Вона походить із родини липован-старообрядців, які вже протягом кількох поколінь проживають у Вилковому.
«За фахом я педагог. Понад тридцять років тому закінчила геолого-географічний факультет Одеського університету імені Мечникова. Після цього певний час працювала вчителькою географії в одній зі шкіл нашого міста», — розповідає Сніжана.
На початку 90-х років економічна ситуація в країні була складною. У школах заробітну плату виплачували нестабільно, інколи її не було по пів року. Маючи на руках маленьку доньку, вижити в таких умовах було непросто, тож жінка була змушена залишити роботу в школі та зайнятися підприємницькою діяльністю.
Ближче до 2000-х рр. у Вилковому почала розвиватися нова для міста галузь — туризм. Саме тоді Володимир Федорович Раховський заснував першу в місті туристичну фірму «Вилково-тур».
«Це були одноденні тури вихідного дня. Спочатку переважно для школярів, а згодом слава про наше місто почала ширитися, і охочих його відвідати ставало в рази більше. З підприємництвом у мене не склалося, тому я почала працювати гідом у турфірмі Володимира Федоровича, де працюю й донині», — ділиться Сніжана.
Тоді сформувалися два основні туристичні маршрути. Перший передбачав катання на човнах до острова, де на момент приїзду групи вже була зварена запашна рибацька юшка — виключно з дунайського сазана (в народі — дикий короп). Липовани подають цю страву особливим способом: рибу викладають на великі таці окремо від юшки, а для посилення смаку додають спеціальну часникову заправку — саламур. Окрім цього, гостей пригощали фіточаєм з трав, що ростуть у цій місцевості.
Друга екскурсія проходила старою частиною Вилкового. Під час прогулянки дерев’яними кладками вздовж єриків Сніжана розповідала туристам історію міста та заселення дунайських плавнів.
«Бути цікавим гідом я вчилася у своєї мами, яка була однією з перших екскурсоводок у нашому місті. Я відвідувала її екскурсії, разом з нею вивчала історію Вилкового, а згодом змогла скласти їй гідну конкуренцію. І от, вже понад 20 років працюю в цій галузі. До речі, мама працювала майже до початку повномасштабного вторгнення — до 75 років», — каже жінка.
Сьогодні за бажанням туристичних груп організовують поїздки до місцевого краєзнавчого музею Олександра Шаронова, візит-центру Дунайського біосферного заповідника або до однієї зі старообрядських церков. А минулого року в туристичному маршруті з’явилося й відвідування липованського подвір’я.
За роки роботи Сніжана налагодила теплі стосунки з багатьма туристами, які згодом стали не лише постійними клієнтами, а й справжніми її друзями. З часом вона розуміла, що гості мають забрати з Вилкового не тільки приємні спогади, а й щось на згадку. Так найкращими подарунками стали місцеві унікальні смаколики — вино «Новак», яке виготовляють лише у Вилковому, та рибні делікатеси, зокрема славнозвісний дунайський оселедець.
«Тоді я запропонувала доньці розпочати рибний бізнес, а ми з чоловіком зайнялися виноробством. Екскурсії зазвичай завершувалися на площі в історичній частині міста, де можна було скуштувати наші делікатеси і вино та придбати їх», — розповідає гідиня.
Сніжана зазначає, що найскладнішим періодом для туризму у Вилковому став 2022 рік, коли до міста не приїхав жоден турист. Упродовж наступних двох років відвідувачів також було небагато. Натомість у 2025 році галузь почала відновлюватися. Жінка пов’язує це з тим, що люди втомилися від війни та постійного очікування її завершення — їм хочеться змінити обстановку й бодай ненадовго відволіктися.
Вона також говорить про проблеми, які нині стримують розвиток туризму. Раніше одним з найпопулярніших маршрутів було відвідування нульового кілометра — місця впадіння Дунаю в Чорне море. Нині ця територія закрита для відвідування через бойові дії, тож прогулянки обмежуються катанням Білгородським каналом, який розділяє Вилкове на острівну та материкову частини.
«Через воєнний стан екскурсії зараз тривають лише декілька годин, тоді як раніше вони тривали цілий день. Програма була дуже насиченою, включно з купанням у Дунаї влітку на зелених стоянках, переважно островах», — зауважує Сніжана.
За її словами, подальший розвиток туризму у Вилковому значною мірою залежить від стану міської інфраструктури. Серед позитивних змін вона відзначає оновлення всіх дерев’яних кладок після початку повномасштабної війни. Їхня загальна довжина становить близько 45 кілометрів, і через підвищену вологість вони потребують заміни кожні 4–5 років. Ще одним позитивним чинником стало зведення сучасного мосту поблизу Білгородського каналу, який уже став візитівкою міста.
Натомість стан єриків, завдяки яким Вилкове відоме далеко за його межами, викликає серйозне занепокоєння. Вони не чистяться, замулюються й засмічуються, а торік у них повністю зникла вода. Раніше відповідальність за їх утримання лежала на місцевих жителях, однак нині молодь переважно виїхала, а люди похилого віку не мають ні сил, ні фінансових можливостей для таких робіт.
На думку Сніжани Журавель, вирішити проблему можна, розширивши штат комунального підприємства міста та забезпечивши його необхідною технікою.
«Єрики в жодному разі не можна доводити до стану повної засміченості або засипати. Це не лише туристична родзинка нашого міста, а й важливий елемент безпеки, адже під час повеней вода спрямовується саме в єрики, а не в домівки мешканців», — наголошує вона.
Окремої уваги, за словами Сніжани, потребують центральна вулиця Вилкового та його стара частина, які необхідно оновити, а для цього треба залучати фахівців. Вирішення цих питань могло б суттєво сприяти розвитку туризму та водночас покращити умови життя для самих мешканців міста.
Фото Махали та Сніжани Журавель.
Інтернет-видання Бессарабії
