Олена Плукчі могла будувати кар’єру в Одесі, але обрала сільську школу. 16 років вона навчає дітей співу, ставить мюзикли та доводить, що мистецька освіта — не привілей міста. Про шлях вчительки в маленькому селі дивіться в репортажі Махали.
Олена Юріївна – викладачка сольного співу філії Ренійської музичної школи в селі Нагірне Ренійської громади. Вона веде сольфеджіо, сольний спів, фортепіано, музичну літературу та ансамбль. У неї десять вихованців. І вона каже, що жодного дня не пошкодувала про свій вибір.
Освіта Олени Плукчі – це поєднання академічної школи та сучасних тенденцій. Спочатку – Миколаївське училище (нині коледж), хорове диригування. Потім Одеська консерваторія. А ще два роки — естрадний спів, який тоді тільки починав розвиватися як окремий напрямок.
«Раніше я жила в Одесі, але вийшла заміж та переїхала», – пояснює Олена Юріївна. Для багатьох це могло б стати кінцем музичної кар’єри. Але для неї це стало початком нової місії.
Спочатку вона працювала одразу на двох роботах. А потім відкрила філію музичної школи в селі.
«Я вважала, що діти в селі теж мають право на мистецьку освіту», – каже викладачка.
Олена Юріївна навчає дітей різним напрямкам – від естрадного співу до народних пісень.
«Більше естрадні композиції. Але минулого року у мене були вже доросліші вихованці, і ми співали в народному стилі. Наприклад, “Ой там на горі”», – розповідає вона.
Народний спів – окрема любов її учнів. Навіть записувала методичний матеріал для обласного інституту підвищення кваліфікації, де розповідала про роботу з народним співом.
«Дітям дуже подобається. Цей спів гучний, живий, емоційний. Коли ми співаємо народні композиції, тут все гуде! Але найцікавіше – це не просто співи за нотами. Це творчий процес, який захоплює дітей повністю», – сміється Олена Юріївна.
Коли під час пандемії не було можливості виступати, вони знімали багато відео і публікували у Facebook. Так музика продовжувала жити, навіть коли сцени були зачинені.
Зараз Олена Юріївна з учнями працює над мюзиклом «Вовк та семеро козенят». Це не просто спів –тут потрібна ще й акторська гра.
«Раніше я вже ставила цей мюзикл зі своїми учнями. Ми виступали по селах і навіть брали участь у театральному конкурсі», — згадує викладачка.
Результат перевершив очікування. Один фахівець з Одеси дав їм друге місце і сказав, що діти мають дуже природну артистичність. Для сільських школярів, які не мають доступу до великих театральних студій і майстер-класів, це був справжній успіх.
Олена Юріївна щиро любить свою роботу. “Вам подобається тут працювати?” – питаємо. “Так. Дуже“, – відповідає вона без вагань.
Але найголовніше для неї, щоб діти розуміли цінність того, що мають.
«Я хочу, щоб діти знали: їм пощастило, що в селі є музична школа. Бо навіть у нашому районі є громади, де такої можливості немає», — каже Олена Юріївна.
Олена Плукчі могла залишитися в Одесі. Могла шукати роботу в оперному театрі чи концертних залах. Могла конкурувати з сотнями інших випускників консерваторії за місце під сонцем великого міста. Але вона обрала інше. Вона обрала бути потрібною там, де її чекали. Де кожна дитина, яка приходить на урок співу, – не одна з сотень, а унікальна особистість з власним голосом і талантом.
«Краще бути великою рибою в маленькому озері, ніж маленькою — у великому», — сказала вона колись знайомій. І ця фраза стала не виправданням, а життєвим кредо.
Тут, у селі Нагірне, Олена Юріївна не просто вчителька музики. Вона – людина, яка відкрила дітям двері у світ мистецтва. Яка довела, що освіта — це не про столиці та обласні центри. Це про людей, які готові ділитися своїм талантом і знаннями там, де це найбільше потрібно.
«Діти в селі теж мають право на мистецьку освіту», — говорить Олена Плукчі. І доводить це щодня вже 16 років поспіль.
Подробиці у відеорепортажі.
Інтернет-видання Бессарабії
