Щорічно, в першу неділю листопада Україна відзначає День працівника соціальної сфери. Це свято людей, чия робота дарує надію, підтримку та допомогу тим, хто цього потребує. Одна з них Ольга Агбун, яка вже 14 років працює в комунальному некомерційному підприємстві Одеської обласної ради «Одеський обласний центр комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» у місті Болград. Вона легко поєднує складні та відповідальні ролі соціального педагога і психолога, а також є люблячою мамою, дочкою та дружиною. Ми поспілкувалися з Ольгою, щоб дізнатися, як вона поєднує всі ці обов’язки.

Ольга, ви працюєте в реабілітаційному центрі вже майже 15 років. Як ви обрали такий не простий професійний шлях? Що вам найбільше запам’яталося за ці роки?
Закінчивши Ізмаїльський державний гуманітарний університет у 2011 році, я повернулася до рідного Болграду у пошуках роботи. Звернувшись до Центру зайнятості, я дізналась про вакансію практичного психолога у Центрі реабілітації. Пройшла конкурс, склавши іспит, і з декількох кандидатів на цю посаду, взяли саме мене.

Перші мої враження від роботи з дітьми та людьми з особливими потребами були дуже глибокими та зворушливими. Спочатку було хвилювання й невпевненість, але з перших днів я відчула щирість, відкритість і доброту цих дітей. Кожен із них — особистість зі своїми інтересами, можливостями й потребами, і це вчить терпіння та індивідуальному підходу. Особливо надихає бачити їхні маленькі успіхи, бо за ними стоїть велика праця та наполегливість. Ця робота допомагає переосмислити власні цінності, навчитися більше співчувати людям та радіти простим речам.
Ви поєднуєте посаду соціального педагога та психолога. Які особливості роботи в цих двох напрямках?
Поєднання роботи психолога та соціального педагога є важливим елементом комплексної підтримки дитини. Обидві професії мають спільну мету — забезпечення гармонійного розвитку особистості. І їх функції взаємодоповнюють одна одну.
Як психолог, я зосереджуюсь на вивченні внутрішнього світу дитини, її емоційного стану, мотивації, взаємостосунків, проводжу діагностику та корекційно-розвивальну роботу. Як соціальний педагог, я працюю із зовнішнім соціальним середовищем — родиною, школою, громадою, забезпечую соціальну підтримку, допомагаю у вирішенні побутових і виховних проблем.
Яка, на вашу думку, головна мета роботи реабілітаційного центру, і як ви особисто досягаєте цієї мети?
Головна мета роботи реабілітаційного центру полягає у створенні сприятливих умов для всебічного розвитку, соціальної адаптації, соціалізації та максимальної самостійності дітей з інвалідністю. Центр покликаний допомогти кожній дитині розкрити свій потенціал, подолати фізичні, емоційні чи соціальні бар’єри та відчути власну значущість.

Особисто я досягаю цієї мети через індивідуальний підхід до кожної дитини, доброзичливе спілкування, постійний аналіз її потреб і можливостей. Важливу роль у цьому відіграє співпраця з батьками, педагогами, медичними та соціальними працівниками — лише командна робота забезпечує позитивний результат. Найцінніше у цій діяльності — бачити, як дитина робить навіть маленькі, але впевнені кроки вперед.
Як ви працюєте з батьками? Яким чином допомагаєте їм адаптуватися до нових умов та вирішувати проблеми своїх дітей?
У своїй роботі я приділяю велику увагу батькам, адже саме сім’я є основним середовищем розвитку дитини. Насамперед я намагаюся встановити довірливі стосунки з батьками, вислухати їх, зрозуміти їхні переживання та очікування. Проводжу індивідуальні консультації, під час яких обговорюємо труднощі у вихованні, навчанні та соціальній адаптації дитини. Також ми проводимо спільні зустрічі, тренінги або бесіди, де батьки можуть отримати психологічну підтримку й обмінятися досвідом.
Це допомагає батькам побачити сильні сторони своєї дитини, навчитися підтримувати її вдома та поступово приймати нові умови життя. Головне — створити атмосферу взаємоповаги й довіри, у якій родина відчуває, що не залишилася на одинці зі своїми проблемами.

Сьогодні важливо працювати у гарній команді. Чи відчуваєте ви підтримку колег і керівництва центру?
У своїй роботі я відчуваю значну підтримку як з боку колег, так і з боку керівництва Центру. Ми постійно обмінюємося досвідом, радимося щодо індивідуальних випадків, спільно плануємо реабілітаційні заходи для дітей. Керівництво створює умови для професійного розвитку — організовує навчання, семінари, заохочує до участі у проєктах і ініціативах.

Робота в команді є надзвичайно важливою, адже реабілітаційний процес потребує комплексного підходу: лише взаємодія психолога, вихователів соціальних, соціального працівника, логопеда, вчителів-реабілітологів, асистентів та фахівця з фізичної культури, медичного працівника забезпечує повноцінну допомогу дитині. Підтримка колег дає можливість не лише підвищувати ефективність роботи, а й зберігати емоційну рівновагу та натхнення у роботі.
Сьогодні ви щаслива дружина та мама талановитого спортивного хлопчика. Як змінилася ваша професійна діяльність після того, як ви стали мамою? Які нові погляди на роботу з дітьми ви внести у свою практику після особистого досвіду материнства?

Після того, як я стала мамою, моя професійна діяльність набула глибшого змісту. Я почала по-іншому дивитися на дітей — не лише як на вихованців, а як на маленьких особистостей, які потребують безумовної любові, прийняття й підтримки. Материнство допомогло мені краще розуміти почуття батьків, їхні страхи, переживання й надії, тому у спілкуванні з родинами я стала більш емпатійною та терплячою. Я навчилася цінувати навіть найменші досягнення дітей, бачити потенціал у кожному. Цей досвід зробив мене більш гнучкою, уважною й надихнув шукати нові, м’якіші підходи у роботі з дітьми з особливими потребами.
Які найбільші виклики стоять перед вами у реабілітації дітей з інвалідністю?
Великим викликом є недостатня поінформованість суспільства і брак ресурсів — як матеріальних, так і кадрових. Часто виникає потреба працювати не лише з дитиною, а й з її сім’єю, допомагаючи батькам прийняти ситуацію та стати активними учасниками реабілітаційного процесу. Окрім того, важливо підтримувати власний емоційний баланс, адже робота потребує великої емпатії, терпіння та професійної витримки.
Ваша робота насамперед дуже емпатична та емоційно важка. Яким чином ви мотивуєте себе особисто та своїх колег, щоб не втратити ентузіазм і енергію?
Це чудове й глибоке запитання…
1. Пам’ятати «навіщо».Коли робота важка, дуже допомагає згадати, чому ми це робимо — яку користь вона приносить дітям, їх сім’ям та суспільству.
2. Підтримка всередині колективу.Важливо мати безпечний простір, де можна відкрито поділитися емоціями, втомою, сумнівами. Це не просто «виговоритися» — це спосіб зняти напругу й побачити, що ти не один(-на).
3. Баланс між роботою й відновленням. Без відпочинку ентузіазм неминуче згасає. Важливо планувати паузи, відпустки, зміну діяльності. Навіть коротка прогулянка чи день без гаджетів може сильно підзарядити, також дуже важливим є підтримка рідних та близьких.
4. Визнання і вдячність батьків та вихованців. Щирі слова вдячності, навіть за дрібниці, мають потужний ефект.
5. Навчання і розвиток. Коли є можливість зростати, навіть важка робота сприймається як виклик, а не як тягар. Нові навички, обмін досвідом додають сил й натхнення.
6. Маленькі перемоги. Фіксувати навіть невеликі успіхи допомагає бачити прогрес і відчувати результат.
Як ви бачите розвиток соціальних служб в Україні, і які зміни, на вашу думку, необхідно внести для покращення реабілітації дітей з інвалідністю?
Розвиток соціальних служб в Україні дуже важливий, особливо коли йдеться про підтримку дітей з інвалідністю. Кожна громада повинна мати власну систему допомоги — від консультацій для батьків до центрів раннього втручання, де з дитиною працюватимуть фахівці.
Важливо, щоб соціальні працівники, логопеди, психологи, реабілітологи постійно підвищували свою кваліфікацію і мали підтримку, щоб уникати професійного вигорання. Допомога дітям має бути індивідуальною — для кожної дитини потрібна команда спеціалістів, які разом розроблятимуть найкращий план розвитку.
Не менш важливо підтримувати родини таких дітей: надавати послуги тимчасового догляду, навчати батьків, як краще спілкуватися з дитиною, і забезпечувати психологічну допомогу. Щоб уся система працювала ефективно, потрібно збільшити фінансування соціальної сфери та гідно оплачувати працю спеціалістів.