У фотографині Неллі Челак з міста Арциз дивовижна родинна історія. Її життєвий шлях — це продовження багаторічної традиції фотографії, що бере свій початок у далекому минулому історії Бессарабії. Протягом усього життя вона, як і її предки, присвячувала себе мистецтву світла, дбайливо фіксуючи на плівці події, обличчя, вулиці й моменти, які стали частиною її внутрішнього світу. Журналістка інтернет-видання «Махала» не лише дослідила шлях пані Неллі у світ фотографії, а й занурилась в історію німецького роду Костенських, до якого вона належить, на основі особистого архіву Надії Кочурової, екскурсоводки Арцизького історико-краєзнавчого музею.
Історія Неллі Челак бере початок у першій половині ХХ століття, коли до Арциза переїхала родина етнічного німця за походженням Генріха Костенські разом із дружиною Оттілією Нойманн і сином Бруно. Генріх був відомим фотографом у своєму середовищі, справжнім майстром портрета й студійної зйомки. Його син Бруно змалку спостерігав за роботою батька, опановуючи не лише технічні навички, а й мистецтво бачити людину через об’єктив. Майстерня Костенських стала знаною далеко за межами Арциза.
Саме в цій майстерні Бруно познайомився з болгаркою Любов’ю Адировою — донькою місцевого залізничника Івана Адирова. З часом він навчив дівчину основам фоторетуші. Їх поєднало не лише мистецтво, а й щире кохання. У 1933 році молоді люди побралися, а вже наступного року в них народилася донька Еріка. Сім’я мешкала разом із батьками Бруно, і фотографія стала для них не просто професією, а стилем життя. Маленьку Еріку хрестили в присутності Рудольфа і Емми Гіршкорнів, Аделі Баєр і Володимира Адирова, що свідчило про глибоку родинну єдність та повагу до традицій.
Однак у 1940 році мирне життя родини було зруйноване. Пакт Ріббентропа–Молотова зобов’язував німецьке населення Бессарабії залишити свої домівки й переселитися до Третього Рейху. Родина Костенських потрапила під це переселення. Бруно не хотів покидати рідний край і сім’ю, але під тиском батьків був змушений виїхати і зберігав надію, що згодом зможе повернутися аби вивезти родину. Любов з Ерікою залишилася в Арцизі — її батьки категорично виступили проти виїзду доньки з онукою. Згодом з Німеччини надійшли кілька листів від Бруно. А пізніше надійшов лист про його смерть після якого листування припинилося, і зв’язок із родиною втратився. Самої Еріки вже 25 років немає серед живих, вона покинула цей світ у 2010 році.
Любов залишилася самотньою матір’ю. Їй довелося тяжко працювати, щоб забезпечити доньці майбутнє. Через деякий час у її житті з’явився ще один фотограф Ілля Сарновський, родом з Бессарабії. Вони побралися, і хоча спільних дітей у них не було, Ілля став для Еріки справжнім батьком. Саме він передав їй любов до фотографії. Еріка вийшла заміж за уродженця Ташлика і стала пані Топор, а згодом народила двох доньок — Лілі та Неллі. Обидві зростали у світі фотографії — серед камер, плівок, світла й тіней.
Неллі Челак, молодша донька Еріки, з дитинства усвідомлювала, що її родина має особливу історію. Вона росла в атмосфері спогадів та родинної пам’яті. Її бабуся Любов зберігала фотографії прадіда Генріха та прабабусі Оттілії, розповідала історію трагічного кохання Бруно і Любові. Ці родинні легенди формували характер і світогляд Неллі. Вона не просто вивчала мистецтво фотографії, а вбирала його як спадок поколінь. Навіть у радянські часи, коли згадки про німецьке походження могли бути небезпечними, Любов відверто розповідала онукам про їхнє коріння, виховуючи в них повагу до власної історії.
Подорослішавши, Неллі продовжила родинну традицію і стала фотографкою. Вона багато років була активною учасницею фотоклубу «Буджак» в Арцизі, брала участь у виставках, форумах, займалася виготовленням медалей і нагород для різноманітних фотоподій. У музейних фондах зберігається навіть календар, зроблений її руками. Її фотографії — це не просто кадри, а хроніка життя Арциза і його людей створена впродовж довгих десятиліть.
Серед здобутків Неллі Іванівни — допомога в організації творчих зустрічей та участь у виготовленні атрибутики для міжнародних фотозустрічей, що відбувалися в Одесі, Мінську, Вільнюсі, Москві, Тбілісі, Душанбе, Таллінні.
Її фото використовувалися для художніх календарів, авторських листівок, і навіть зберігаються в домашніх альбомах багатьох родин, які зверталися до пані Неллі з проханням зберегти найважливіші моменти їхнього життя. Вона фотографувала весілля, портрети дітей, будні місцевих працівників, архітектуру і природу рідного краю.
У 2023 році під час зустрічі з працівниками Арцизького музею Неллі Іванівна поділилася своєю родинною історією, яка виявилася важливою для досліджень історії німців Бессарабії. Вона також звернулася до Бессарабсько-німецького союзу у Штутгарті з проханням допомогти встановити подальшу долю своїх родичів, які були змушені покинути Бессарабію. У своєму листі вона, зокрема, писала:
«Я по материнській лінії походжу від бессарабських німців. Моя мати Еріка Костенські народилася в Арцизі в родині Любові Адирової (1911 р. н.) та бессарабського німця Бруно Костенські (1910 р. н.). Батьками Бруно були відомий арцизький фотограф Генріх Костенські (1888 р. н.) та його мати Оттілія (уроджена Нойманн) (1889 р. н.)… Я була б вдячна, якби було можливо знайти інформацію про моїх родичів. Я хочу заповнити прогалини у своїй сімейній генеалогії.»
З відповіді німецької сторони на лист пані Неллі стало відомо, що її дідусь Бруно Костенські імовірно вдруге одружився з Елізабет Зех з Західної Пруссії. Згодом цей шлюб було розірвано. Відомостей про наявність дітей у пари в німецьких архівах не знайшлося. Після війни Бруно спочатку проживав у Штутгарті, а з 1954 року — у Фроммерні (Балінген).
Мати Бруно, імовірно, померла у 1949 році, а батько одружився вдруге й мешкав поблизу Нюрнберга. Подальша доля Бруно Костенські та дата його смерті залишаються невідомими.
З цього листа пані Неллі довідалася, що її дідусь не помер, як її бабуся помилково вважала, а скоріш за все прожив довге життя, але з певних причин обірвав зв’язок зі своєю родиною, яка залишилася в Арцизі.
Історія фотографині з Арциза, Неллі Челак, — це невід’ємна частина історії Бессарабії. Це світло, яке не згасає, бо вона й сьогодні продовжує його передавати крізь об’єктив свого фотоапарата.
А в Арцизькому історико-краєзнавчому музеї історія родини Костенських представлена як одна з ключових частин експозиції, присвяченої бессарабським німцям — на знак вшанування їхнього внеску у культурну спадщину нашого регіону.
Фото: архів історико-краєзнавчого музею міста Арциз
Інтернет-видання Бессарабії
