День літнього сонцестояння, який зазвичай припадає на 20–21 червня, вважається найдовшим днем року в північній півкулі. Це той особливий момент, коли сонце сягає найвищої точки в небі й дарує максимум світла. І хоч сучасний ритм життя не завжди дозволяє відчути зміни в природі, для наших предків цей день був значною подією, яку помічали, вшановували і навіть трохи побоювались. Адже після нього світловий день починає йти на спад. Журналістка інтернет-видання «Махала» підготувала матеріал на основі етнографічних досліджень, публікацій на сайтах OBOZREVATEL, LifeStyle24 та «Всеосвіта».
У Буджаку, багатонаціональному регіоні півдня Одещини, день сонцестояння хоч і не мав статусу окремого свята, але залишив помітний слід у народних віруваннях і прикметах. Ще з XVIII століття тут разом живуть українці, болгари, гагаузи, молдовани, албанці та інші народи. І ця етнічна мозаїка створила унікальну систему звичаїв, де ключовими образами стали сонце, вода й вогонь. У кожного народу було своє трактування дня сонцестояння, але сутність одна: шанувати сили природи й жити з нею в гармонії.
Попри те, що більшість літніх свят в українській традиції прив’язані до церковного календаря (наприклад, Івана Купала — 7 липня), саме період літнього сонцестояння — з 20 по 22 червня — відігравав важливу роль у спостереженнях за природою. У селах південної Одещини уважно придивлялись: яка роса зранку, як дме вітер, як поводяться птахи. Люди вірили, що якщо вмитися росою саме в день сонцестояння — збережеш молодість і здоров’я. У болгарських та молдавських родинах її навіть збирали в посуд і берегли вдома — як захист від усього злого.
Ще одним важливим елементом цього періоду був вогонь. Увечері, напередодні найдовшого дня, господарі запалювали вогнища або принаймні ставили свічки біля подвір’я. Це мало символічне значення — підтримати силу сонця, яке незабаром почне «котитися вниз». Існувало повір’я, що як зустрінеш світанок або захід у день сонцестояння — таким і буде твій рік. Тож люди намагалися провести день у доброму настрої, уникати сварок, тривог, обіймати рідних і бути вдячними за світло.
У болгарських і частково молдавських громадах ці дні вважалися днями трав, сонця й духовного очищення. На думку людей саме тоді рослини мали найбільшу силу. Їх збирали рано-вранці, ще до сходу сонця. Існують повір’я, що цілющі властивості таких трав зберігались увесь рік.
Після збору трав плели вінки. Через них потім проходили — “щоб бути здоровим”. У деяких громадах проводили обрядове вмивання, співали, ворожили, влаштовували ігри та дійства. Для багатьох це був момент оновлення — день, коли людина ніби поєднується з природою й відкриває серце майбутньому.
У фольклорі Буджаку збереглося чимало прикмет, пов’язаних саме з часом сонцестояння: «Як ранок на сонцеворот ясний — буде пшениця рясна», «Роса густа – хліба будуть тугі».
Придивлялися до туману, до спеки, до неба. Кожна дрібниця могла підказати, яким буде врожай, яка зима настане, чи варто сіяти другий раз.
У народі день літнього сонцестояння вважався особливим, навіть якщо його не святкували офіційно. Люди вірили, що саме в цей день природа досягає свого піка, а разом з нею — і сила сонця, води, землі. Через це побутували певні уявлення про те, як правильно поводитись, щоб не «зіпсувати» енергію цього моменту.
День намагалися прожити з вдячністю, без суєти та метушні. Вважалося, що кожне слово, дія чи емоція в цей день має посилену силу. Якщо людина налаштована на добро — отже, й рік буде добрим. Якщо зранку прокинешся з поганими думками — вони можуть «приклеїтися» надовго. Тому старші радили зосередитися на спокої, добрих думках, пробачити образи, подумати про щось світле.
Не рекомендували братися за великі справи, ухвалювати важливі рішення чи вступати в конфлікти. Казали, що сварка або злість цього дня може потягнути за собою низку неприємностей. Також уникали зайвої метушні вдома — не прали, не мили підлогу, не прибирали. Усе це могло, за народними уявленнями, «змити» те добре, що подарувало сонце. Це був день, коли варто було не стільки робити — скільки просто бути.
Хоч день сонцестояння і не перетворився на гучне свято з народними гуляннями, як Трійця чи Івана Купала, але у серцях людей він досі є особливим. Це не просто день у календарі. Це знак, що літо досягло свого апогею. Далі — дозрівання, збір врожаю та підготовка до осені. І якщо уважно прислухатися до природи — вона і сьогодні готова розповісти нам більше, ніж ми думаємо.
Фото з мережі Інтернет
Інтернет-видання Бессарабії
