Сьогодні згадуємо уродженця міста Рені Ізмаїльського району Мороглу Юрія Георгійович, який загинув від рук російських окупантів у липні 2024 року.

Як раніше повідомляло наше видання, народився Юрій 9 жовтня 1981 року у місті Рені. Мав двох сестер, проте одна із них померла ще у 2007 році. Закінчивши дев’ять класів середньої школи №2 Юрій став працювати.

Спочатку працював на шиномонтажі, згодом влаштувався у місцеве залізничне депо. Через якийсь час чоловік поїхав до Одеси. Тут працював у будівельній бригаді та брав участь у ремонті великих об’єктів. 

У юності Юрій проходив строкову військову службу. Був дуже добрим, чуйним чоловіком, людиною, що завжди приходить на допомогу.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій вирішив долучитися до лав Збройних сил України. За сумлінне та професійне виконання військового обов’язку воїн незабаром став командиром свого підрозділу. 

Разом із побратимами боронив пекельний Донецький напрямок. 25 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку воїн загинув, рятуючи побратимів. Військовий встиг урятувати трьох побратимів, проте пішовши по четвертого — загинув. До свого 43-го дня народження військовий не дожив близько 2,5 місяців.

Півтори роки Юрій вважався зниклим безвісти, що давало надію його рідним. Лише у рамках обміну тілами загиблих вдалося повернути й останки воїна та ідентифікувати його за допомогою ДНК-експертизи. 

13 листопада 2025 року захисника поховали в Одесі на Західному кладовищі. Також Мороглу Юрія було посмертно відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Мороглу Юрій спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Дельжилер Білгород-Дністровського району Антона Антона Ілліча, який загинув від рук російських окупантів у жовтні 2026 року. 

Як повідомляє Татарбунарська міська рада, народився Антон у селі Дельжилер. У селі він й навчався, починав працювати. Запам’ятався дуже веселим, щирим, життєрадісним хлопцем, що завжди приходив на допомогу іншим.

Антон мав багато планів та мрій на майбутнє, які починав втілювати у життя. Вже безпосередньо під час повномасштабного вторгнення хлопець прийняв рішення доєднатися до лав ЗСУ. 

Пройшовши необхідну військову підготовку воїн разом із побратимами став виконувати військовий обов’язок на передовій. Серед бойових товаришів отримав позивний «Тоха». 

Воїн здійснював усі поставлені бойові завдання, брав участь в обороні визначених рубежів та українських позицій. У жовтні 2026 року помер від тяжкої хвороби, якої зазнав саме під час проходження військової служби.

17 жовтня у рідному селі військовослужбовця провели в останню путь та поховали на місцевому кладовищі, віддавши загиблому належну шану. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Антон Антон спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Надія Болградського району Чінкова Геннадія Пилиповича, який загинув від рук російських окупантів у грудні 2023 року.

Як повідомляє міський голова міста Арциз Сергій Парпуланський, народився Геннадій Пилипович 11 жовтня 1976 року у селі Надія. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Запам’ятався дуже добрим, щирим, спокійним та працьовитим чоловіком, що був готовий підтримати та допомогти кожному.

У цивільному житті Геннадій Пилипович мав й родину. Був люблячим та турботливим батьком, чоловіком та дідусем, прагнув дати своїм рідним найкраще. 

З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік добровільно доєднався до лав ЗСУ. У складі 35-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського став виконувати військовий обов’язок на передовій.

Воїн здійснював завдання на найскладніших ділянках фронту, брав участь у обороні українських позицій і виконував накази командування в умовах постійної бойової небезпеки. У грудні 2023 року в ході здійснення чергового виходу захисник став вважатися безвісті зниклим. 

Майже три роки рідні захисника не припиняла пошуків інформації щодо нього. Однак вже у жовтні 2026 року загибель воїна офіційно підтвердилась. 

Як з’ясувалося пізніше, 3 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кринки Олешківської громади Херсонської області військовий загинув. 

14 жовтня 2026 року у селі Надія військовослужбовця змогли провести в останню путь та з усіма військовими почестями поховати на місцевому кладовищі.

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Чінков Геннадій спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Ярове Болградського району Стоянова Олександра Валерійовича, який загинув від рук російських окупантів у жовтні 2026 року. 

Як повідомляє відділ культури та туризму Бессарабської селищної ради, народився Олександр 24 червня 1998 року у селі Ярове. Мав сестру. У рідному селі навчався, починав працювати, допомагаючи родині. 

Згодом переїхав мешкати та працювати до Одеси. Тут знайшов й своє кохання та через деякий час створив родину. Разом із дружиною Олександр виховував доньку. Був дуже чуйним, турботливим та люблячим батьком і чоловіком.

Вже під час повномасштабного вторгнення Олександр долучився до лав Збройних сил України. Серед побратимів отримав позивний «Болгар». Пройшовши необхідну військову підготовку, воїн був направлений до складу 59-ої окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. 

Захисник виконував бойові завдання на передових позиціях, де разом із побратимами протистояв російським окупаційним військам. 1 жовтня 2026 року під час здійснення чергового бойового виходу біля населеного пункту Новопідгорне Синельниківського району Дніпропетровської області воїн загинув. Однак ще деякий час вважався зниклим безвісти.

13 жовтня у рідному селі військовослужбовця провели в останню путь та поховали на місцевому кладовищі. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Стоянов Олександр спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Випасне Білгород-Дністровського району Гептіна Дмитра Ігоровича, який загинув від рук російських окупантів у вересні 2026 року.

Як повідомляє Мологівська громада, народився Дмитро 6 жовтня 1990 року у селі Випасне. Тут провів своє дитинство та юність. Навчався у професійному аграрному університеті, де отримав фах.

У цивільному житті працював, одним із його захоплень були коні. У вільний час він приділяв їм увагу, проводив із ними час, турбувався та піклувався про них навіть під час служби, приїжджаючи у відпустку. 

З 2023 року Дмитро доєднався до лав ЗСУ. У складі десантно-штурмових військ став виконувати військовий обов’язок на передовій. Разом із підрозділом військовослужбовець утримував оборонні рубежі, не допускав просування ворога та забезпечував виконання поставлених завдань від командування.

23 вересня 2026 року Дмитро загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Великомихайлівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Однак ще деякий час вважався зниклим безвісти. 

У жовтні загибель воїна офіційно підтвердилась. Дмитро не дожив до свого 36-річчя лише тринадцять днів. 14 жовтня у селі Випасне захисника провели в останню путь та поховали на місцевому кладовищі. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Гептін Дмитро спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Шабо Білгород-Дністровського району Бугайова Олега Васильовича, який загинув від рук російських окупантів у жовтні 2025 року. 

Як повідомляє Шабівська сільська рада, народився Олег 7 травня 1980 року у селі Шабо, де провів своє дитинство та юність. Тут чоловік й працював, допомагаючи родині. 

Був дуже працьовитим, чесним, справедливим та життєрадісним чоловіком, що завжди приходив на допомогу іншим, був безвідмовною людиною.

Вже під час повномасштабного вторгнення Олег долучився до лав Збройних сил України. У складі 68-ої окремої аеромобільної бригадм імені Олекси Довбуша виконував бойові завдання на передовій.

Воїн брав участь у складних бойових діях, обороні визначених рубежів та виконанні завдань у районах активного протистояння з російськими військами. 

11 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області військовий загинув. Проте ще понад рік вважався зниклим безвісти, що давало певну надію його рідним. 

Лише у жовтні 2026 року звістка про загибель офіційно підтвердилась. А вже 12 жовтня у рідному селі воїна провели в останню путь та з усіма військовими почестями поховали на місцевому кладовищі. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Бугайов Олег спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Камчик Білгород-Дністровського району Банчу Дениса Сергійовича, який загинув від рук російських окупантів у лютому 2025 року.

Як повідомляє Саратська селищна рада, народився Денис 1 серпня 1988 року у селі Камчик (тоді Зоря). Згодом закінчив місцеву загальноосвітню школу — ліцей. Був дуже працьовитим, веселим, щирим та чесним чоловіком. 

У цивільному житті Денис не цурався будь-якої роботи та працював, допомагаючи родині. Мав багато планів на майбутнє, які починав втілювати у життя.

19 листопада 2024 року Денис став на захист рідної країни, доєднавшись до лав Збройних сил України. Пройшовши необхідну військову підготовку воїн разом із побратимами став виконувати військовий обов’язок на Луганському напрямку.

У лютому 2025 року здійснюючи чергове бойове завдання воїн перестав виходити на зв’язок із рідними та незабаром став вважатися безвісті зниклим. Понад рік родина захисника не припиняла пошуків інформації щодо нього. Однак згодом гірка звістка підтвердилась.

12 лютого 2025 року в ході чергового бойового виходу біля населеного пункту Білогорівка Луганської області військовий загинув. Вдома у військовослужбовця залишилась мати, дружина, донька та брати. Брат захисника — Петро вже третій рік продовжує військову службу та захищає Україну.

9 жовтня 2026 року у рідному селі воїна провели в останню путь та з усіма військовими почестями поховали на місцевому кладовищі. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Банчу Денис спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Андріївка Білгород-Дністровського району Нізельського Олександра Івановича, який загинув від рук російських окупантів у червні 2024 року.

Як повідомляє Будинок культури села Андріївка, народився Олександр Іванович 30 квітня 1972 року у селі Андріївка Мологівської громади. Тут провів більшість свого життя, працював, а згодом створив й власну родину, де разом із дружиною Оксаною виховував трьох дітей: сина та двох доньок. 

У рідному селі запам’ятався дуже добрим, спокійним, працьовитим, тим, хто не цурався будь-якої роботи та ніколи не нарікав на свою долю. Був турботливим та люблячим батьком і чоловіком, справжньою опорою для родини. Чоловіка знали та поважали у селі усі. 

Вже безпосередньо під час повномасштабного вторгнення Олександр Іванович долучився до лав Збройних сил України. У складі 169-го окремого батальйону територіальної оборони, 120-ї окремої бригади територіальної оборони став виконувати військовий обов’язок на передовій. 

Серед побратимів отримав позивний «Чіп». Разом із підрозділом воїн утримував оборонні рубежі, виконував поставлені завдання та усіляко сприяв відсічі ворогу з українських територій. У червні 2024 року військовий став вважатися безвісті зниклим. Понад 2 роки рідні Олександра Івановича не припиняли пошуків щодо будь-якої інформації про свого воїна. 

І вже у жовтні 2026 року родина захисника отримала офіційне підтвердження його загибелі. Виявилося, що 14 червня 2024 року в ході здійснення чергового бойового виходу біля населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області, військовий загинув.

10 жовтня у рідному селі військовослужбовця провели в останню путь та поховали на місцевому кладовищі. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Нізельський Олександр спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця міста Білгород-Дністровський Козака Євгенія Івановича, який загинув від рук російських окупантів у вересні 2024 року. 

Як повідомляє Білгород-Дністровська районна державна адміністрація, народився Євгеній 9 вересня 1985 року у місті Білгород-Дністровський. У свій час навчався у місцевій гімназії №2. З дитинства Євгеній захоплювався спортом, зокрема грав у футбол, баскетбол та волейбол. 

Неодноразово брав участь у різноманітних змаганнях, де здобував призові місця. Через якийсь час він закінчив Одеську державну академію будівництва та архітектури за спеціальністю інженер-будівельник. У цивільному житті працював у будівельній сфері.

У 808-ій Дністровський окремій бригаді підтримки повідомляють, що з лютого 2023 року Євгеній доєднався до лав їхньої бригади. Проходив службу на посаді командира інженерно-саперного відділення одного з інженерних підрозділів.

Разом із побратимами виконував бойові завдання з інженерної підтримки на Донецькому напрямку. Був принциповим, вольовим, сміливим та надійним побратимом і наставником — професіоналом інженерної справи. 

28 вересня 2024 року поблизу маленького села Ясенове в Покровському районі Донецькій області під час виконання бойового завдання із звільнення територій, молодший сержант загинув. Ще тривалий час воїн вважався зниклим безвісти, що давало надію його рідним.

Проте у жовтні 2026 року після процедури ідентифікації гірка звістка офіційно підтвердилась. І вже 9 жовтня військовослужбовця змогли провести в останню путь та з усіма військовими почестями поховати у рідному місті. Вдома у захисника залишилась дружина та син. 

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Козак Євгеній спершу з'явиться на Махала.

Сьогодні згадуємо уродженця села Багате Ізмаїльського району Мінженера Євгена, який загинув від рук російських окупантів у серпні 2026 року.

Як повідомляє Саф’янівська сільська територіальна громада, народився Євген 31 грудня 2004 року у селі Багате. Якийсь час мешкав у Херсонщині, а згодом переїхав до Туреччини. Тут хлопець й зустрів повномасштабне вторгнення, а коли досяг повноліття повернувся в Україну.

Побачене після російського вторгнення — зруйновані міста, Буча, долі людей та полонені захисники Маріуполя — не залишило його байдужим. Тож у березні 2023 року Євген добровільно доєднався до лав 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Спочатку був оператором безпілотників, а згодом став головним сержантом і командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів. Серед побратимів отримав позивний “Андатра”. 

10 квітня 2025 року Євген отримав важке поранення: в автомобіль, у якому він перебував, влучив російський дрон. Внаслідок цього захисник втратив ногу. Попереду хлопця чекали операції, протезування та тривала реабілітація. Після встановлення першого протеза Євгену довелося пережити ще реампутацію та фактично розпочати відновлення спочатку.

Попри ці випробування захисник повернувся до військової служби, у стрій. У листопаді 2025 року за мужність і відданість справі, воїнів відзначили «Хрестом бойових заслуг».

5 серпня 2026 року поблизу села Вірівка Покровського району Донецької області Євген загинув. 9 жовтня воїна провели в останню путь та з усіма військовими почестями поховали у рідному селі на місцевому кладовищі.

Запис Памʼяті тих, кого вбила Росія: Мінженер Євген спершу з'явиться на Махала.